Час для літа, почуттів і розуміння
Бувають книжки, події в яких відгукуються спогадами, колишніми відчуттями, повертають у минуле і примушують серце стискатися. Бо близькі, бо співзвучні, бо життєві. Такою книжкою стала для мене повість Олени Алчанової «Час для всього» від видавництва «Ранок» та літагенції «BaraBooka». Читаючи її, я ловила себе на думці, що і в мене так було, що і я так само, як героїня, сумнівалася в собі та мріяла про кохання.
Але зрештою ця подібність зрозуміла. Героїні повісті, Соні, 15 років. Мені також колись було п’ятнадцять. Загалом усі з нас проживала складні підліткові 15 років. Як і зараз багато хто перебуває в цьому прекрасному, та все ж проблематичному віці.
Оці умовні п’ятнадцять для кожної/-ого з нас були і є індивідуальними, особисто непростими і надзвичайно важливими. Про це й пише авторка, презентуючи читачам свій текст: «Це моя перша книжка про підлітків і для підлітків, бо цей період я й досі вважаю найважчим у житті. Будуть ще часи сумнівів і криз, але все, що трапляється в п’ятнадцять, – трапляється вперше».
Ще одна причина, чому повість захоплює і примушує бігти вслід за героїнею, – це літо. І не тільки тому, що події в книжці відбуваються під час літніх канікул, а й тому, що літо фактично стає одним із її персонажів. Разом із Сонею, її рідними та приятелями ми проживаємо три літні місяці. І спостерігаємо, якою різною буває ця пора.
«Червень собі минав, не питаючи нікого: а чи не надто швидко? Він вривався до кімнат сонних від ледарювання школярів із гуркотом автівок, цоканням підборів по асфальту, вранішнім шурхотінням віника під вікнами».
«Надворі була така спека, коли з обіду й до вечора всі ховаються по своїх офісах, по квартирах із кондиціонерами, рятуються холодною кавою й морозивом і щоразу буркотять, як уже їм набридло те літо. Усі, але не Соня. Вона завжди відчувала себе напрочуд живою саме в липні».
«А надворі стояв серпень. Він, як поважний дядько, заходив, щиро вітаючись з усіма, але не наближався до жодного. Стояв осторонь, усміхався з-під вус, усім своїм виглядом демонстрував, що вже скоро йому йти, забирати з собою літо. Від його усмішки було і тепло, і боязко».
Паралелі та асоціації з природою заворожують, спонукають уважніше придивлялися до емоцій та відчуттів героїні.
П’ятнадцятирічна Соня разом із читачами проживає свої літні канікули. Такі, як і завжди, – часом нудні й нецікаві, не дуже наповнені подіями. Але все ж цього разу особливі. Адже героїня закохується. І це вперше в житті. «У неї всередині ніби спалахнули сотні мерехтливих ліхтариків. Пальці заніміли, а на обличчі вималювалась усмішка. Якби хтось зараз глянув на дівчину збоку, міг би подумати, що вона виграла найважливіший приз усього життя».
Чи буде це кохання взаємним, дізнаєтеся з книжки. Безперечно одне – воно перше, тому особливе. І в цей період підлітки так потребують підтримки та уваги дорослих. Не порад чи рішень, а звичайної присутності та участі.
Героїня «Часу для всього» якраз цього й не має. Мама й бабуся байдужі до неї, а друзів обмаль. Проте в житті Соні, а власне в її снах-мареннях з’являється Софія – старша, досвідченіша, впевнена в собі жінка. З одного боку, наша героїня хоче бути схожою на нову подругу – так само не зважати на думку інших, смакувати життя, бути щирою у своїх висловлюваннях і вчинках. З іншого – Софіїні поради чи міркування здаються Соні якимись поверховими та дещо несерйозними. Героїня намагається зрозуміти, хто ж така ця Софія, навіщо з’явилася в її житті й чому вона близька та схожа на неї саму.
До кінця книжки стає зрозумілим, що Софія для Соні є тією умовною дорослою, якої так не вистачає нашій героїні. Бо в п’ятнадцять років усе складно і непросто.
Сподіваюсь, «Час для всього» знайде своїх читачів. І буде для них потрібним. Бо бути поруч в особливий момент – важливо.
Купити книжку на сайті видавництва.
