«Чат для дівчат»: схвалено батьками!

Автор: БараБука


Добігають до кінця літні канікули, час, коли можна забути про будильник і спати хоч до обіду, подорожувати містом-країною-світом, їсти досхочу морозиво і так само без обмежень гуляти з друзями, до ночі теревенити у дворі з хлопцями та дівчатами, співати під гітару або кататися на лонгборді. Врешті канікули – це час, коли можна більше читати, робити це для свого задоволення, обираючи книжки, які подобаються, суголосні з власними переживаннями та потребами. І школярі читають! Тож не дивно, що за версією рейтингу «Книжка року» в «Лідерах літа» опинилася збірка оповідань «Чат для дівчат». Збірку вже встигли прочитати та висловити свої враження не лише підлітки – дорослі читають і обговорюють її з не меншим захватом. БараБука зібрала кілька вражень читачів-батьків, серед яких мами, тато і професійний психолог.

ройз1

Про пубертатний період і підлітка всередині кожного з нас на прохання БараБуки розповідає мама підлітка, дитячий і сімейний психолог Світлана Ройз:

Я читала новели та міркувала – адже те, що ми називаємо «а! Підлітковий вік» – ціле окреме життя. Концентроване. Суперечливе. З величезною потребою у дбайливості, повазі, недоторканості та близькості.

Усі ці різні 12 новел – калейдоскоп відчуттів, проживань, думок, подій дівчати-підлітка.

Думала про те, що в дитинстві ми обіцяємо собі запамʼятати, «як це» – і ніколи не поводити себе «так» зі своїми дітьми, щоб їм не було боляче, самотньо, страшно… і забуваємо, звісно. І наші доньки так само закриваються від нас, як ми від наших мам, так само дратуються і так само… чекають підтримки.

Звісно, наші доньки – менші та старші дівчатка проходять і будуть проходити свої уроки. І ми поруч із ними проходимо свої, а тепер, читаючи, згадувати свою боязкість і збентеженість, свої прищі на носі, свої мрії про кохання, зради, дружби, родинні таємниці, свою любов…

Ці новели – для нас-дорослих – двері до нашого «внутрішнього підлітка» – можливість оживити, відчути його знову в собі, можливо, щось зцілити. Це «точки входу», можливо, в світ власної дитини і теми для розмов із ним.

Життя підлітків – невидиме для батьків – куди багатше, насиченіше, ніж американські гірки. І так важливо шукати можливості бачити «поза» їхніми гривками, манірністю, грубістю, колючістю і страхами, їхніми дивними для нас дружбами та їхніми, на нашу думку, «несерйозними» захопленнями… Двері треба відчиняти й для того, щоб бути в контакті з Собою і випускати на волю свої страхи та мрії… Такі книжки –легкі, як чат, і глибокі, як делікатна розмова, – дають дівчатам можливість розширити межі безпеки власного світу і, звісно, вони потрібні нам – дорослим, щоб памʼятати себе і зберігати відчуття тепла долоні в долоні. І це можливо – підносити до вуха мушлю спогадів – із завмиранням і життєвим концентратом…

павелко

Своїми відчуттями, спогадами та міркуваннями про «Чат» поділилася з БараБукою мама підлітка-читачки Марія Павелко:

Дивні відчуття накрили мене з головою. Відчула себе підлітком, коли жовте кленове листя в парку загострює всі твої почуття, нехай і невеселі, але нові і від того не менш приємні…

Заздрю трохи поколінню, що читатиме цю книжку, бо читатиме про себе. Найголовніша цінність «Чату» – сучасність. Діти читають, впізнають себе у звичному оточенні, знаходять відповіді на свої запитання, ставлять нові. Коли ми були підлітками, нас огортав суцільний вакуум сучасної дитячої літератури, а про сучасну українську мову навіть не йшлося.

Попри всі вади радянського часу, кількість дитячих і підліткових творів була незліченною. Іноді складалося враження, що пропозиція суттєво перевищує попит. А якщо навчитися читати між рядків, що я й робила, то ідеологічний наліт уже не дратував, ба навіть надавав певного колориту, така собі машина часу. Але, якби… Якби існували книжки про нас, підлітків, що формувалися, споглядаючи руйнування радянського колоса, і були нами прочитані, думаю, ми б жили тепер трохи інакше.

Хочу подякувати всім авторам, що працювали над збіркою. Пишіть, видавайтеся! Хай пропозиція перевищує попит! Хай книжок для підлітків буде багато, різних – якісних і не дуже. Нехай тінейджери читають усе. Коли людина володіє умінням читати і думати, фальшиве завжди буде впізнане та відкинуте як непотріб, а прекрасне обов’язково проросте і дасть добрий урожай.

кочевих

Приємно, що збірка зачепила не лише дівчат та їхніх мам – деякі тати теж не лишилися осторонь і висловилися. Отак, Олег Кочевих, тато трьох дівчаток на своїй фейсбук-сторінці вибудував з оповідань власний «хіт-парад» з описом (від останнього місця до першого). Публікуємо його з дозволу пана Олега:

12. Надія Біла. «Я ніколи не носитиму суконь». Соцреалістичненько. Дуже багато цікавих побутових і рефлексійних дрібниць, з яких, утім, візерунка не склалося.

11. Аня Хромова. «Дорога до Смарагдового міста». Заявлений гіпертекст (див. назву) – але він слабкувато зреалізований, дещо за вуха притягнений. Фінал наївно-дидактичний – аж нестерпно. Натомість є плюс – класно прописаний вибух роздратування мами. І ще один плюс: новела закільцьована як годиться, архітектоніка твору чітко присутня.

10. Валентина Захабура. «Лепрекони». Один плюс – перші три сторінки в стилі урбан софт-триллера про пєдофілов. Але далі авторка явно не зрозуміла, що робити з тим міцним хардовим початком – і додала навздогін слабозв’язаний густий оберемок шкільних дрібниць, через які важко продертися. Сценарність і кінематографічність явна – це теж гуд. Але це аж ніяк не новела – це просто сценарій кількох серій.

9. Маша Сердюк. «Мій супермен». Плюс – героїня зі слуховим апаратом. І є «ефект присутності» в описі пов’язаних із цим переживань: правдиво і зворушливо. Мінуси – вся решта тексту: і екшн, і описовість слабкуваті.

8. Валентина Вздульська «Сніги Амалієнборгу». Авторка поматросіла і бросіла – зробила пречудовий анонс поїздки в Данію ще й у королівський палац, але якраз цю поїздку і не описала. Натомість ідея про дідуся, що розсилає листи меценатам – гуд. Опис, як дівчина ніби набирає на компі під диктовку дідуся листи, а сама відповідає в чаті – теж гуд. Але на одному цьому новела не тримається – це, так би мовити, кульочок з двома-трьома цукерками, а не, приміром, тістечко.

7. Таня Стус. «Я – Ґруффало». Замальовка коротка, ясна, в єдиній тональності – щось штибу доброї пісні, але не хіта, в музичному альбомі: такої пісні, яка в чартах довго пробуде, але не на першому місці. Текст із серії «нічого, може бути».

6. Оксана Лущевська. «Історія Віти Т.». Професійний текст з прекрасною фаховою архітектонікою. Хіба що надто не новий за ідеєю. І ще – відчувається, що авторка пише багато і швидко: є в її фразуванні вже якась потоковість багатолітнього репортера (але це теж не мінус). Назагал все ок.

5. Альона Ярова. «Чорно-біле». Правильна фахова європейсько-американська замальовка, теж з єдиною тональністю. Але ще й з класним бонусом: фінал дуже добре й красиво міняє тональність, виступає в ролі симфонічної кульмінації. Щоправда, в тексті заздалегідь нема чому чіпляти за живе – втім, це не мінус, це окремий такий замальовочний жанр. Теж усе цілком ок.

4. Наталя Ясіновська. «Чи приїде Клої?» Ще одна абсолютно фахова американська новела, ясна, прозора, класично-структурна, дидактичність присутня тонко і ненав’язливо. Хіба що новела аж надто коректна – наче євроремонт помешкання без прикрас – і мова, мовлення авторки і героїв аж надто літературні як для підліткового читання. І знов-таки ідея твору далеко не нова. Але і те, й друге – мікро-плямки на сонці, які аж ніяк не затьмарюють самого факту сонячності й вищої якості тексту.

3. Саша Кочубей. «Мушля для молі». Коротенька замальовка, архітектонічний міні-шедевр – єдиностильна, симетрична, гармонійна. Зворушливо, мило, юно, ювелірно.

2. Наталка Малетич. «Завжди твій». Пречудово написана новела: дуже музично-пісенна за побудовою – приспівом у ній слугують старі е-мейли (єдиний мінус – ці е-мейли аж надто довгі, пробігаєш їх по діагоналі, адже з першого їх речення зрозуміло, що в них буде далі). Родинна тема – мама-донька, сестра-братик – у новелі зроблена чудово – за одне це текстом можна милуватися, одразу хочеться його перечитати. Фінал – теж суперовий. Блискуче, я вважаю.

1. Галина Ткачук. «Perfect shot». Абсолютний шедевр з класною несподіванкою у фіналі. Мовлення-думання героїні реконструйоване краще, ніж у будь-кого в збірці, філософія тексту приваблива, симфонічне наростання стрижневої емоції реалізоване на найвищому рівні. Перечитав удруге. І тепер ще раз повторю: авторка тут виступила на рівні «богиня новели». Геніально, на мій погляд.

Загалом збірка – мастрід з боку кожних батька/мами дочок 😉

Читайте також: Дівчачі історії

чатчат

Збірка «Чат для дівчат» охоплює значно ширшу цільову аудиторію, ніж це виходить із її назви. Оповідання, зібрані укладачками Валентиною Вздульською та Оксаною Лущевською, зачіпають проблеми та переживання не лише сучасних підлітків, а й спогади їхніх батьків. Книжка змушує читачів проговорити ті питання і теми, які часто замовчуються серед підлітків, а тим паче між поколіннями в родині. Авторки своєю відвертістю сколихнули цю тишу і змусили говорити дорослих із дітьми, а друзів-підлітків між собою.

Обговорення батьками в месенджерах, чатах і форумах тривають, пліткують і передають із рук у руки книжку дівчата, а БараБука радісно махає хвостиком, адже укладачкам і авторкам таки вдалося розпочати розмову з підлітками та відчинити двері до «внутрішнього підлітка» всередині кожного дорослого.

До зустрічі в чаті 😉

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар