Чекаючи на підлітковий роман
Автор: Галина Ткачук
Поки ринок перекладної підліткової літератури наповнюється все новими виданнями, а українська література для юнацтва шукає оригінальні підходи, теми й голоси, БараБука тримає ніс по вітру, аби зрозуміти, куди все-таки крокуватиме найближчим часом український підлітковий роман. Тому ми не могли не зреагувати на те, що в одному із найбільших українських видавництв вийшла великим накладом та активно промотується книжка, головний герой якої – 14-річний підліток, а в полі уваги такі теми, як булінг у школі, домашнє насильство, підлітковий ескапізм.
Йдеться, звісно ж, про «Не озирайся і мовчи» Макса Кідрука. Роман, в описі якого видавництво «КСД» поставило вікове обмеження 18+. Таке вікування зрозуміле, адже мовиться про роман жахів. Його варто брати до рук тим читачам, хто хотів би прочитати книжку на півтисячі сторінок, одна із основних ідей якої – моторошна складність і жахлива непояснюваність світу, яка часто призводить до трагічних наслідків.
Але правда така, що книжки Максима Кідрука давно вже ввійшли в коло підліткового читання. Адже читачі, які а) виросли із дитячої літератури; б) не схильні звертатися до класики; в) хотіли би почитати щось наше, а не перекладне; г) люблять госторосюжетне – частенько сягають по книжки Кідрука. Так, хоч як жахливо це звучить, – сягають саме по романи жахів :). Усіх, хто осудливо насупився на цих рядках, БараБука закликає чесно згадати, в якому віці ви вперше прочитали роман Стівена Кінга, і, можливо, розсупитися.
Отже, «Не озирайся і мовчи» або, як його вже названо у соцмережах, #НОІМ, не підліткова книжка. Але вона має в собі такі риси, які, на барабучу думку, зробили би честь хорошій підлітковій книжці. І ось вони.
1. Світ восьмикласників – центр розказаної історії. Саме тому, що героям по 13–14 років, ця історія можлива. Марк і Соня виявляються у смисловому центрі цього всесвіту, а не на маргінесах якогось іншого, більш значимого «дорослого» життя.
2. Головний герой – розумна людина, яка хоче докопатися до суті небуденних явищ, із якими має справу. Популярна культура постійно відтворює образ підлітків, якими керують гормони та емоції, для яких найважливіше – кохання та стосунки. Але є певний тип людей, у яких підлітковий вік увиразнює іншу особливість – намагання з’ясувати найважливіші речі, юнацький максималізм у пізнанні.
3. Підліткові проблеми автор описує достатньо детально й не прикрашено. Разом із тим – без надмірної описовості чи поетизації, але в комплексі причин і наслідків. Наприклад, сцена підліткового насильства з використанням холодної зброї. Тут автор не лише детально описує події з реакціями різних героїв. Важливо також те, що відбувається далі, які наслідки цього злочину. А далі, навіть коли жертва все детально розповідає батькам, навіть коли батьки небідні і мають певні можливості, після розмови з родичами нападника і директором школи справу не передають у поліцію. А згодом батько жертви вдається до помсти. Не беруся, звісно ж, стверджувати про типовість цієї ситуації, але розмова про незахищеність підлітків у ситуації шкільного булінгу, про безвихідь такого становища накипіла давно.
4. Оздоблення тексту. Багато хто нині включає в підлітковий текст повідомлення з різних месенджерів, разом із емоджі та стікерами. У Кідрука це вийшло дуже реалістично та жваво. Також вставлені елементи наукових пояснень гарно доповнюють оповідь.
5. Окремого компліменту, звісно ж, заслуговує величезна працездатність автора на ниві промоції книжки: виступити у ста містах України – це неабияка робота. До речі, судячи з фотографій у соцмережах із цих виступів – велика частина аудиторії письменника – люди студентсього віку.
Тож БараБука ставить #НОІМ на най-найвищу поличку етажерки, щоб ніхто-ніхто молодший за 18 років у жодному разі не дотягнувся, а сама іде на берег річки чекати, поки повз неї не пропливе труп ворога (закреслено) грубий підлітковий проблемний роман.
