Чи достатньо лише любові?
БараБука оглядає не лише дитячі книжки, але й ті, які напряму стосуються дітей. Тож ми не могли оминути увагою книжку психологині Світлани Ройз «Практичне дитинознавство. Продовжуємо розмову». Тетяна Голота, блогерка та мама двох дітей, прочитала видання та поділилася з нами своїми враженнями.
Коли я стала мамою, то зрозуміла, як важливо не припиняти вчитися, адже після народження дитини жінка «перебуває не у відпустці, а у надскладному робочому режимі». Дуже радію, що саме зараз я прочитала книгу Світлани Ройз, яка мені була потрібна – «Практичне дитинознавство. Продовжуємо розмову».
«Я нагадую собі й усім дорослим: у будь-яких стосунках на першому місці завжди мають стояти почуття і лише потім – логіка»
Одразу відчувається, що Світлана Ройз саме практикуючий дитячий та сімейний психолог, адже книга, незважаючи на її досить великий обсяг, не містить складної термінології чи незрозумілих теорій. Навпаки, вона жива, насичена діалогами, наведені приклади здаватимуться максимально знайомими, а подекуди – наче списаними з вашої сім’ї.
Книга зовсім не поверхнева, вона відразу занурює у світ батьківства з усіма його підводними каменями і скарбами. Авторка з перших сторінок говорить на рівних, ніяк не заграє з читачами і не маніпулює почуттями. Зі свого боку, як читачка, я отримую теплу і дружню атмосферу, в якій я готова навчатися і почуватися в безпеці. Хоч би як хотілося проковтнути книгу за один вечір, не вдасться саме через потребу обдумати прочитане, застосувати отримані знання на практиці.
«Наше завдання – вселити в дитину впевненість у тому, що за будь-яких обставин, хоч би що трапилося, ми завжди з нею і ніколи її не покинемо наодинці з її проблемами, не поступимося, не опустимо руки, зробимо все, що в наших силах».
Чи існують «ідеальні» батьки та діти, що таке дитяче «ні» і чи має дитина право відмовлятися від чогось? У книзі йдеться про потребу сприймати дитину такою, яка вона є, а не робити слухняною чи зручною, про причини дитячої агресії, про небажання помилятися, адже робити все правильно і відповідати чиїмось очікуванням є одним із найбільш травматичних досвідів для дитини.
Батьки підлітків також знайдуть для себе корисну інформацію. Тут є чудовий розділ про те, як пережити свята і надмірні емоції, вірити в дива, а ще про те, як змалечку плекати любов до читання.
Тим, у кого немає дітей, деякі теми, винесені в окремі розділи, можуть здаватися не лише смішними, а й дивними. Чим можуть бути викликані дитячі закрепи, чому дитина гризе нігті, смокче палець, кусається? Як упоратися з дитячою істерикою в магазині, чому в дитини виникає бажання щось поцупити і як відповідати усім «порадникам» та «рятівникам» довкола? Саме ці, здавалося б, незначні речі, можуть добряче псувати життя батькам та ставати справжніми проблемами у сім’ї.
Читаючи книгу, стає зрозуміло, як важливо, щоб світ довкола і люди зокрема були більш толерантними, терпимими і чуйними до дитини. А серце стискається від того, що на практиці такого майже не буває. Як готувати дитину до садочка чи школи, на які ознаки готовності звертати увагу, якою має бути адаптація і чому дорослим так важливо не «ламати» дитину і не робити її «такою, як усі»? Похід у перукарню чи поліклініку – це не звичайна собі прогулянка, важливо розуміти страхи дитини і бути для неї правильною підтримкою. Те, що дорослим може здаватися приємним і класним, у дітей може викликати страх та втому. Відвідування концерту, музею чи театру може перетворитися на справжнє випробування для учасників процесу, а в дитини викликати стрес. Практичні поради з книжки допоможуть уникнути таких ситуацій, правильно підготуватися й налаштуватися.
Не можна в розмові з дітьми уникати складних тем. Світлана Ройз детально і зрозуміло пояснює, як говорити з дітьми про смерть, секс і безпеку. Дорослим важливо чути запитання від своїх дітей, давати «ясні, чесні, не метафоричні» та зрозумілі відповіді, не переобтяжувати дітей непотрібною інформацією чи дорослими подробицями, давати достатньо – не забагато і не замало, враховуючи вік дитини. Приклади діалогів з особистих консультацій психологині неабияк допомагають обрати правильну стратегію і діяти в інтересах дитини.
Незважаючи на всі плюси видання, дуже засмучує недосконалість тексту і наявність великої кількості русизмів. Я й досі вважаю, що користь від отриманої інформації перевершує цю хибу, але дуже рекомендую видавництву допрацювати текст із професійним українським редактором.
Сподобалося, що в книжці можна знайти рекомендації фільмів, книжок, ігор на певну тему. Велика частина тексту присвячена практикумам: про дітей і книжки, як допомогти дітям подолати страх темряви, «виживання батьків у шумовому режимі», «снодійно-засинально-заспокійливе», «моє» (про власні кордони) та інші. Цікаво пробувати з дитиною різні практики, адже невідомо, яка з них спрацює саме з нею, але ось цей пошук – це чудова можливість підтримувати близькість і розуміти свою дитину. Для нас чудово спрацювала практика близькості, в якій ми використовуємо мушлю. У неї ми шепочемо те, що дитині важливо почути, яка вона добра і сильна, розумна й талановита, що наша батьківська любов завжди з нею, навіть якщо фізично ми не поряд. Дитина бере цю мушлю з собою у мандрівку чи у школу, і коли потребує підтримки – прикладає цю мушлю до вуха. Так дитина чує всі послання.
Є у книжці унікальний розділ «Практикум прихильності», який ведеться від імені дитини. Читання цього розділу проходить дуже емоційно, особливо, якщо уявити, що це моя дитина звертається до мене. Над багатьма тезами я задумувалася, знову їх перечитувала, а ще робила приголомшливі відкриття. Процитую тільки дві тези, але коли їх читати всі, то неодмінно зміниться точка зору на свою дитину. «Мені дуже важливо відчувати, що у вас для мене завжди знайдеться більше, ніж я можу попросити, – любові, терпіння, турботи». «Я люблю вас і мені важливо знати про вашу любов: будьте певні, вона для мене не завжди є очевидною. Доки я мала дитина, я люблю себе “вашою любов’ю”. І з неї проросте моя любов до себе».
Книга «Практичне дитинознавство. Продовжуємо розмову» зміцнює віру всіх батьків у себе та своїх дітей, впорядковує думки та допомагає в будь-якій ситуації бути на боці своєї дитини. Ми просто мусимо дбати про себе, щоб могти адекватно реагувати і бути для своїх дітей надійними й емоційно-стабільним дорослими.
