Читати. Думати. Відчувати

До триріччя песика-читаки барабуки вкотре замислилися над важливими питаннями. І цього разу вирішили поділитися думками з усіма. Що для нас означає бути професійним читачем дитячої книжки? Якого читання бракує? За якими книжками сумуємо?
А ви?

Таня Стус

Бути професійним читачем – означає читати не лише як мама чи для своєї внутрішньої дитини. Це, читаючи, сприймати книжку одночасно з найрізноманітніших ракурсів: дитячого, теоретичного, маркетингового, споживацього… Водночас це є велика свідома (журлива насправді) втрата безпосередності читання, відмова собі оцінювати книжку за чудовим єдино правильним (але – тільки для дітей) методом «подобається / не подобається». Відтак і бракує читання, яке приносить винятково насолоду від процесу, від факту, від посмаку. Адже «професійний читач» багато чого саме мусить читати, бо має бачити текст і контекст. Для перезавантаження читаю наукову літературу з вікової психології та маркетингу, але хотілося б частіше перезавантажуватися. Сумую за одним раритетним словником рідкісної української лексики, виданим, здається, канадською діаспорою, яким дала комусь покористуватися, а так і не отримала назад. Навіть назву вже не пам’ятаю, але вгадала б той грубий блакитний том із першого погляду.

Перший склад редакції: Таня Стус, Оля Купріян і Настя Музиченко

Оля Купріян

Бути професійним читачем дитячої книжки – це весь час відкладати «дорослий» маст-рід на високу поличку. Щоразу «красти» час на те, що хочеться почитати. Читати багато того, що «мусиш», а не хочеться. І – писати про книжки там, де хочеться пережити прочитане мовчки. Знаєте, як це буває: коли збагачуєшся книжкою так, що хочеться помовчати, а не обговорити. Коли єдине, на що зважишся, – це мовчки поділитися своїм примірником із найближчими друзями, бо вони «зрозуміють».

Мені загалом не бракує ні жанрів, ні тем. Можливо, тому що українська дитяча література нині стрімко розвивається; і коли сьогодні кажеш, що бракує пізнавальних книжок, то на завтра виявляється, що таку книжку вже хтось дописує або навіть видає. А можливо, тому, що я «заповнюю» прогалини перекладною літературою, читаю в оригіналі, якщо є доступне видання. На щастя, з доставкою книжок у нас проблем немає 🙂 Те, чого мені бракує в неперекладній літературі, – то це справді смішних книжок. Тепер усі кинулися описувати проблемний досвід, але підходять до цього надто серйозно. Забуваючи, що вміння посміятися з себе й поглянути на проблеми з гумором, – це найскладніше й водночас найцікавіше в літературі.

Я сумую за кожною хорошою книжкою, коли вона закінчується. Найкращі розтягую в задоволенні. Це так, мовби старається посмакувати кожну мить перебування з другом, який ось-ось поїде надовго. Знаю, можна перечитувати. Але це одна з малодоступних розкошей для професійних читачів.

Робочі будні заводійки книгоподій Насті 🙂

Настя Музиченко

Дуже сумую за книжкою Метерлінка «Синій птах». Вона стала для мене символом дуже важливого періоду в житті – коли змушена була відмовитися від мрії бути вчителькою й шукати новий шлях реалізації себе, шукати інше бачення себе в майбутньому. Ох, тоді було дуже складно, все наклалося водночас: і підлітковий вік, і зміна друзів, вимушена ізоляція, врешті – зміна майбутньої професії і знайомство з майбутнім чоловіком. Саме в той період до рук потрапив «Синій птах», символізм якого відгукувався в мені луною почуттів і емоцій. Часом бракує такого читання, щоб зачіпало найпотаємніші струни, щоб здавалося, ніби то про тебе писав автор, впізнавати в чиїхось діях свої, бачити себе у книжці й переживати за героїв, як за власних дітей.

Через те, що професійно читаю саме дитячу літературу, помічаю, що певні ситуації у творах «приміряю» вже не на себе, а на своїх дітей. І якщо таке відбувається під час читання, то така книжка не залишиться без уваги, обговорення й аналізу. Напевно, в цьому для мене й полягає професійне читання дитячої книжки, коли бачиш не лише тенденції, структуру твору, актуальність теми, а відчуваєш, що конкретній дитині ця книжка потрібна, аби пережити певний досвід, відчути себе щасливою, або знайти відповідь на вкрай важливе запитання.

Вручення другого топу БараБуки у грудні 2015-го

Аня Третяк

Бути професійним читачем дитячої книжки для мене означає чимало думати і тонко відчувати. Тому що треба не лише прочитати книжку, але й вловити весь спектр вражень від неї, потім відмежувати, які з них викликані моїми знаннями й досвідом літературознавця, а які є особистими реакціями, і лише після цього я можу сформулювати думку про видання.

Бракує дорослого читання 🙂 Нещодавно мала змогу обирати у книгарні книжку для себе, – і це був розпач. Виявилося, що я абсолютно не в курсі, що тепер видають для дорослих!

За якою книжкою сумую? «Животные — жизнь моя» Бергнарда Гржимека! У дитинстві я була схиблена на книжках про тварин, серед моїх улюблених авторів того часу – Сетон-Томпсон, Даррелл і Гржимек. Одного разу я дала почитати це видання дівчинці з зоогуртка, який відвідувала, і, як це часто стається, книжки мені не повернули. Шкода, бо вона справила на мене грандіозне враження.

Галя Ткачук

Бути професійним читачем дитячої книжки – для мене – це, читаючи, відповідати собі на питання, чи може стати ця книжка приводом до цікавої розмови чи гри? І до якої? На що вона може надихнути? На яку творчість, на які роздуми? Яким чином вона може вплинути, стати частиною чийогось життя?

Я не можу сказати, що мені чогось бракує, бо, на щастя, не встигаю прочитати всього. (Нарешті цікавих дитячих книжок аж так багато). Моя настанова як критика, як організатора дитячих читань – уважно приглядатися до того, що є. Працювати з тим, що є. Питання «Чого мені бракує серед українських дитячих книжок?» я собі ставлю, коли беруся писати. 🙂

Нинішній склад редакції: січень 2017-го