15+

Чотири циркачки й вовк

Ольга Купріян

Наталія ДОВГОПОЛ. Мандрівний цирк сріблястої пані. – Харків: Віват, 2020. – 352 с.
Уподобань: 6

Про Наталію Довгопол, авторку пригодницьких молодіжних ретророманів, я дізналася два роки тому: її «Шпигунки з притулку “Артеміда”» потрапили в короткий список підліткової премії «Навиворіт». Відтак повість «гуляла» від одного короткого списку до іншого, аж доки наприкінці минулого року не виборола перше місце в конкурсі «Еспресо. Вибір читачів». Уже в першій книжці Наталії для young adult помітно фірмові «фішки» письменниці: динаміка, що межує з кінематографічністю, небанальні й справді небезпечні пригоди, що їх авторка описує на історичному тлі, а також – сильні й самодостатні, емансиповані персонажки. Спершу це – шпигунки з різних кінців світу, а вже в новому романі «Мандрівний цирк сріблястої пані» – циркачки, кожна зі своїми таємницями, своїм походженням, усі по-різному сильні, проте однаково незалежні.

«– А що ж то за шапіто, у якому навіть звірів нема? От я був у Києві, Харкові… Там і коні, і дресировані тигри, і пітони… Кажуть, незабаром привезуть слона. А тут…
– Чув, що власниця цирку, фрау Ґріте, затята противниця вистав із тваринами. Вона каже, що це не гуманно, – відповів молодик у зеленому капелюсі й модному картатому піджаку. – Єдина тварина, яка з’являється на арені, це її знаменитий ручний вовк…»

«Мандрівний цирк сріблястої пані» відразу налаштовує читачів на певні очікування. Ми сподіваємося з головою поринути у пригоди, побачити циркове життя зсередини, а магічна обкладинка обіцяє таємничу історію між дівчиною і Вовком. І тут логічно здогадатися, що ця історія матиме й романтичний ухил. У цьому місці мені слід делікатно відступити, оскільки ще бодай слово – і я позбавлю вас насолоди дізнатися, хто є хто в цій історії. Достатньо сказати, що за жанром це суміш міського фентезі та історичного пригодницького роману. Нам однаково цікаво як спостерігати за магічними істотами українського фольклору, які в уяві Наталії Довгопол набувають незвичних рис, так і за місцинами початку ХХ століття, які ретельно змальовує письменниця. Разом із мандрівним цирком ми подорожуємо селами Наддніпрянщини, зупиняємося в готелях Черкас і знімаємо квартиру з «привидом» у самому серці Одеси.

Утім, лишімо за дужками пригодницьку складову роману (повірте, вона вкрай захоплива, однак натякнути на бодай щось, не бовкнувши зайвого, складно) й перейдімо до головного. Усі мешканці цирку, включно з нерозлучною «сріблястою парою» (Ґріте й вовком) – страшенно самотні. Усі вони переконані, що працюють в цирку й живуть у фургончиках на колесах тимчасово, поки не знайдуть свого місця й свого істинного призначення. Однак кожному зрештою доведеться зазирнути всередину себе, щоб зрозуміти: цирк – це більше, ніж робота. Для кожного з них цирк – єдиний дім, а циркачі – єдина можлива сім’я. Це може бути болісне усвідомлення, але це саме та правда, яка дарує прозріння. Терапевтична правда, що дозволяє рухатися далі.

Усі підлеглі «сріблястої пані» фрау Ґріте – по суті бездомні, яких вона підібрала з вулиці. Діти й підлітки зі складним минулим, у яких вона, й сама майже дитина, зуміла розкрити талант: співачка Корнелія, акробатка Пантера і, нарешті, – таємнича Причинна, яку всі вважають божевільною. Дівчинка, що не пам’ятає свого минулого, ба навіть свого імені. Дівчинка з туманними очима, яка, втім, не боїться велетенського вовка й уміє чинити дивовижне.

Героїні Довгопол – складні, цілісні, вільні й неймовірно цікаво прописані. Усі вони шукають себе і своє призначення, і кожна з них знаходить його у свій спосіб. Дівчатам (і вовкові, він тут далеко не другорядний персонаж) співпереживаєш від знайомства до останньої сторінки, з ними хочеться побути довше (тут я висловлю сподівання, що й ця книжка потрапить на пітчинг Одеського кінофестивалю й отримає кіношне втілення). Вони тікають із дому, самостійно заробляють на життя й будуть свої долі так, як хочеться їм самим. Вони викладаються на сцені й отримують насолоду від своєї роботи та реалізації, однак вони не бездоганні, в кожної свої «скелети в шафах» – і від цього їхня значущість для читачів young adult тільки зростає. Але я збрешу, якщо обмежу аудиторію роману тільки «молодими дорослими». Кожен-бо знайде в «цирку» щось своє, по що захоче не раз повернутися.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар