Цьому світу потрібно більше бобрів!
Подумала Ольга Купріян і видала допитливому читачу ще одну зворушливу історію про заповзятих гризунів.
«Отож було їх спочатку троє…»
У малій нірці за книжковою шафою в складі великої бобрової родини жили собі Борис Борисович та Барбара Борисівна Бобренки із донькою Мартусею. (Так, так, схоже на скоромовку, але з бобрами по-іншому ніяк!) Тато будував греблі, мама проектувала – все, як у порядних бобрів. Та одного ранку вони дізнаються про майбутнє поповнення в родині, а значить, треба знайти просторіше помешкання.
«Люблю, коли добрі листи пишуть восени. Об них можна навіть лапи гріти.»
Довгі пошуки, ходіння по колу, ворожість сусідів та інші проблеми рано чи пізно постають у житті кожного, хто шукає свій дім, навіть якщо це бобер.
«Бори-и-и-се-е-е-е-е! Почалося!»
Купріян авторка відверта, вона не буде розповідати, нібито бобренят приносять лелеки або їх знаходять у вербових заростях. Вже з перших сторінок ми дізнаємося про вагітність Барбари Борисівни, а щойно Бобренки облаштовуються в новому помешканні, народжується трійня – Рита, Кора та Боря. Чесність із читачем тішить, як вода зі струмка, що врешті-решт знайшли бобри.
Факт появи малят виводить на перший план Мартусю. У бобричці добре вгадується дитина, що від народження молодшого братика чи сестрички вмить стає дорослішою, хоче вона цього чи ні. І це, власне, «привіт» батькам від авторки: так, старші діти іноді справедливо не хочуть доглядати за молодшими, потребують не меншої уваги та страшенно радіють, якщо відправляються кудись із батьками без малечі.
«Хоч би куди ти писала, Мартусю, твої листи завжди потраплятимуть додому»
Повість «Боброго ранку!» не так про бобрів, як про життя з його смутками і радостями, про листи, що пов’язують нас із близькими, та дороги, що їх нам треба здолати. От і читач пройде з Мартусею шлях дорослішання від маленького бобреняти до бобрички-студентки.
Старшій доньці є на кого рівнятися: хоч мама і присвячує багато часу вихованню бобренят, а заняття своє не полишає. Дипломована спеціалістка завжди тримає під лапою креслярське приладдя. Тож коли від директора ліцею надходить запрошення, Марта вирушає на навчання і продовжує династію архітекторів. Відтепер листування стане невід’ємною частиною життя Бобренків. Опановуючи греблебудування і деревознавство, студентці Мартусі важливо відчувати зв’язок із родиною.
Кожен знайде в цій добрій історії щось своє – читається вона легко, а кумедні ілюстрації Марини Шутурми цікаві та доречні.
Особливої уваги заслуговує архітектура повісті. Кожен розділ із життя бобрової родини супроводжує енциклопедична довідка. Бо ж черепаха Пелагея, тітонька Сова, Марена Дніпровська – не просто сусіди Бобренків, а й червонокнижні мешканці узбережжя мальовничої річки Здвиж.
У підсумку ми знаємо майже все про життя бобрової родини, проте історія видається дещо незакінченою. Та, сподіваюся, що для авторки це справа часу, адже є ще день, вечір, ніч – і всі вони можуть бути бобрими.
Отже, «Боброго ранку!» без перебільшення можна назвати найкращою зігрівально-пізнавальною книжкою року, а Ольгу Купріян – найбобрішою українською письменницею.
Купити книжку на сайті видавництва «Ранок».
дякуємо!
* марена дніпровська
Чи грали ви у гру, що зветься «хто перший прочитає нову книжку»? Варто спробувати, якщо ваша семирічна дитина раптом чи консеквентно відмовилася від читання. Найсолодше в цій мотивуючій розвазі – зануритися з чистим сумлінням у читання твору, дитячого, але неочікувано поживного. А в той самий час дитина з заздрісним виразом маленького личка споглядає, як ви пригощаєтеся, сторінка за сторінкою, казковим смаколиком. Так, це неабиякі тортури для маленьких гонористих пуцьвірінків. Але ж сподіваюся, всі чули про виховання казкою? Так, це воно і є, будьте певні!
Отже, на старт, увага, руш!
«Боброго ранку!» – бобристо-приязно бажає читачеві авторка казки для дітей Ольга Купріян. Що може бути тепліше за родинну історію, що проймає сонячно-ясним промінням з перших сторінок. Сімейство Бобренків, що на очах збільшується у своїй хвостатій кількості, стикається з неабиякими випробуваннями на шляху до кращого життя, до омріяного Бобрія. Мама-бобриця, тато-бобер, їхнє дівча Мартуля та трійко підростаючих бобренят гуртом долають екологічну катастрофу та виплутуються з низки життєво-халепних ситуацій, що спіткають родину Бо з регулярною сталістю. Проте легкий, ритмічний і граціозно-пластичний авторчин стиль і настрій вселяють певність, що все буде бобре. А як інакше, якщо письменниця не пошкодувала навіть родзинок-гумористинок, що терпляче причаїлися на сторінках оповідки. Не обійшлося й без енциклопедично-нотабенічних відступів, що збагачують читача і популяризують тематичні цікавинки чи не на кожному кроці. А ви знали, що марена дністрова до смерті боїться брудної води? Оце воно і є, те відчуття, коли твоя дитина, читаючи самі лише казки, знатиме більше за дипломовану маму-розумаку. Це і біль, і радість, і усвідомлення того, що поки ти прокачуєш мізки науковою публіцистикою, тебе з легкістю можуть покласти на лопатки (примаються й інші варіанти) лише одним-однісіньким запитаннячком: «Мамо, а чи знаєш ти щось про європейську болотну черепаху?». І тут залишається, послуговуючись мовою авторки, лише заплачкунькати. Але і для дорослих є купа інтертекстуальних зачіпок, що по-реваншистські хвилюють радістю впізнавання, коли авторка майстерно боброзмінює розпачливу картину Едварда Мунка (що висить у кабінеті директора ліцею), а також згадує про «Того-Хто-Живе-в-Яру», відсилаючи до Українчиного містичного духа скелі та…можна продовжувати й далі, але книга відчитана і вже потрапила до рук маленької ледащиці.
Підступний план-закликан себе виправдав, дитина прочитала слідом за мамою перші два розділи твору, тож… на старт, увага, руш!
P.S.: рецензія народжена у першій хвилі післясмаку.