Далекий як Плутон
Христина Содомора
А що ви знаєте про Плутон? Що він колись вважався планетою… Що був такий бог підземного царства в давньогрецькій міфології… А ще, наприклад, пса так можна назвати… Був такий пес. Але він помер. І тепер він, мабуть, переселився на крихітний Плутон, де, можливо, й перебувають душі померлих. Бачите, як все пов’язалося? Це частково. Але це я лише вам, дорослим, привідкрила завісу сюжету нової книжки Валентини Вздульської. Дітям же своїм всіх карт перед читанням не розкривайте. Почніть з розкривання форзацу, неймовірно, космічно красивого.
« Із весільної подорожі мої батьки привезли чорного, як космос,
цуцика. Його назвали Плутон.
Плутон швидко виріс і з цуцика перетворився на великого пса.
Коли він гавкав, здригалися стіни, а сусіди стукали в батарею.
— Баф! Баф! Баф!»
Отож, це історія про хлопчика, який втратив домашнього улюбленця Плутона. А ще малий із батьком чекає трансляції знімків Плутона, які обладнаний камерами космічний апарат має от-от зробити й передати землянам. А тут раптом дзвінок у двері – і… ну добре, бодай одну таємницю я залишу таємницею.
Валентині Вздульській майстерно вдалося поєднати в одній історії стільки, здавалося б на перший погляд, непоєднуваних речей: космос, тварини, міфологія і навіть смерть. Авторка доволі делікатно підходить до теми смерті, акцентуючи навіть не на ній самій, а на житті. Яке продовжується, яке насичене цікавими подіями навіть світового космічного масштабу, або – простими буденними радощами… Якими саме – мовчу, бо обіцяла не розповідати все, що трапилося після дзвінка у двері.
Ще тут – чудова аналогія спустошеного та безнадійного внутрішнього стану героя з карликовою планетою Плутон, далекою й холодною, на краєчку Сонячної системи.
Оминути розмову про візуальну частину книжки неможливо. Ілюстрації Інни Черняк стильні й влучні. Гадаю, дітей неодмінно потішить те, що вони займають на кожній сторінці більше місця, аніж текст (який, до речі, великим кеглем, що зручно при читанні книжки такого великого формату). Обкладинка взагалі шикарна – не знаю, чи свідомо добирався колір і концепція, але вона максимально передає атмосферу розповіді.
Харківський «Віват», що видав таку красу, має від мене найвищу оцінку. Рекомендовано читати батькам зі своїми дітьми від 3-х років.
