11+

Детектив для дорослих або майже підлітків

Іванна Кравцова

Сергій ОКСЕНИК. Вбивство п’яної піонерки. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 352 с.
Уподобань: 3

Ця рецензія на книгу «Вбивство п’яної піонерки» (до речі: «Чому вбивство?», «Чому п’яної?», «Чому піонерки?» – чому така назва незрозуміло довго, дуже довго) Сергія Оксеника буде не так про сюжет, як про стиль, наскільки цікаво читати книжку. Точніше, мої враження.

Отже, спочатку про стиль.

«Коли в мене нарешті сформувалося бажання, зірки перестали падати. Бажання було таке: я вже не хочу бути піонером»

З перших рядків відчувається те, що автор – далеко не початківець. Спочатку я навіть не так звертала увагу на сюжет, як кайфувала від правильно підібраних слів, ще й у красивому порядку! Зараз, коли я розгортаю перші сторінки книжки, я не бачу такої геніальності. Але перше враження – це, на мою думку, дуже важливо. Стиль чимось нагадує текст із шкільної програми (вони ж не даремно туди входять, правда?)

А ось цей факт мене реально здивував: у «Вбивстві п’яної піонерки» Ревмір 1935го року народження, Агент (Хрущ) – 1932 року. Оскільки вони дорослі, але не старі, то можна припустити, що події відбуваються в кінці 50-х років. Я думала, що Сергій Оксеник писав цю книжку раніше, років сорок тому. Аж ніяк не в 2016–2017 роках! Це ж дуже круто – відтворити події, які могли відбуватися тоді, ще й з найдрібнішими деталями в умовах 21-го століття! З діалектами, звичками, традиціями. Наприклад, як описували письмо ручкою та чорнилом: «Взяв ручку, акуратно опустив у чорнильницю, потім відірвав куточок газети, яка лежала в мене на столі, й добре протер перо». Саме ці деталі мене затягнули.

Оскільки там відтворюються реалії минулого, можна помітити різницю між підлітками того часу і сучасності.

По-перше, вони там п’ють вино без нагляду дорослих із восьмирічним Юрком.

По-друге, поводяться вони трохи дивно для мене. Дуже сміливі (якби мене хтось надумав лишити у хаті в п’ять років саму, уночі!..). Але й думають якось по-дитячому. Ну, для підлітків. Сучасних.

По-третє, схоже, тоді люди були не такими високими. Бо у дівчат, яким щойно стукнуло 14, був тридцять п’ятий розмір ноги. Виходить, зріст у них, у порівнянні з нинішніми тінейджерами, менший.

Про сюжет – він якийсь плавний, але заплутаний, зі згадуваннями зовсім минулого (тобто минулого минулого… ну, ви зрозуміли, сподіваюся) та навіть майбутнього! «Якби ж то я знав, у що це виллється!..», «І правильно зробив, як з’ясувалося». Це було цікаво.

У даному творі є дві сюжетні лінії – Вова та Ревмір. Розділ про Вову, розділ про Ревміра. Але не лише так їх можна розрізнити. Ревмір говорить російською мовою з українськими словами (хоч дивним є те, що іноді (рідко) він переходить на чисту українську. В думках, звісно), а Вова – навпаки, здебільшого українською. І це, знову ж таки, круто.

Ясна річ, тут трапляються слова типу «планшет» (не в сучасному значенні), «врем’янка», «фуражка». В багатьох книжках використовують таку річ як «примітки». Бо поки вловиш значення цих слів, або поки погуглиш… Простіше глянути в низ сторінки.

Та є один момент у книжці, який трохи напрягав. Це те, що там трошки відчувався сексизм. Наприклад, готували лише жінки. Жінки перші (завжди) мастили спини чоловікам. Потім Вова кілька разів ділив поведінку на «чоловічу» та «нечоловічу»: «Ображатися на дівчат – це взагалі нечоловіча поведінка»; «Це зовсім погано. Ще бракувало, щоб за мене дівка заступилася». І жінок часто показували як боягузок! Коли м’яч летів, чоловіки намагалися відбивати його, а жінки верещали і боялися м’яча. Жах. Як таке можна написати?! Так-так, розумію, не 21 століття, тоді інші звичаї були… Та все одно дратує! А ще мене обурило порівняння курей із базарними бабами. Просто це можна зрозуміти як «Кури кращі за базарних баб», що згодом може переростив у прирівнювання жінок до тварин. Певно, я перефантазувала. Так, мене «Тільки б за мене дівка не заступилася!» заділо.

І… Чи нормально казати «занегритосіли»? Тут же корінь – «негр»… Просто цікаво стало.

Крім того, що «Вбивство п’яної піонерки» – детектив, на деяких моментах я сміялася. На грі слів – «Ще б пак» і «Щепак», та й не тільки! Те, що це трошки комедійна книжка, доводить наявність слів «сральня» (туалет), «засрані», «гімно», «засрагент». Ну і вирази із «скотіна», «ублюдок» та інші також присутні.

Загалом книжка довга (великий плюс) і гарно написана. На мою думку, Сергій Оксеник гарно відтворив реалії 50–60-х років. Та для кого вона – дітей, підлітків чи дорослих? Гадаю, більше для дорослих, або майже підлітків (тобто дітей, молодших за мене на пару років). Або ж для дорослих, які можуть оцінити стиль автора, книжку, написану про минуле. Коли мені було дванадцять чи одинадцять років, я дуже любила читати книжки такого типу. Можливо, це була моя особливість. Зараз я була зацікавлена у «Вбивстві п’яної піонерки», але не на всі 100%. Більше насолоджувалася стилем, особливостями того часу. Ну але мені сподобалося!

P.S.: Розділи на таких сторінках: 5; 73; 93; 121; 141; 157; 167; 189; 199; 217; 223; 237; 251; 271; 283; 293; 307; 321; 331. Останні цифри майже всі ідуть парами. Майже рай для очей перфекціоніста чи перфекціоністки!

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар