До читання через гру
Автор: Анастасія Музиченко
З кожним роком в Україні з’являється все більше поп-ап книжок, з віконечками та рухомими елементами. Художники та письменники по-новому обігрують свої сюжети й експериментують із ідеями, а видавці, на щастя, знаходять можливість втілити їх у життя. Звісно, такі поліграфічні рішення роблять видання дорожчим, але й привабливішим для юних читачів.
Такі книжки легко надаються не лише до читання, а й до гри. Сприяють розвитку уяви і дрібної моторики, вражають об’ємними зображеннями і прихованими смислами. БараБука оглянула п’ять цьогорічних новинок, якими із задоволенням гратимуться не лише малюки, а й дорослі.
Раз, два… спи!
Це велике подарункове видання насправді – перша сонна лічилка. Пригадуєте, коли не спиться, завжди радять рахувати уявних баранців? Так-от, видавчиня й авторка ідеї Наталя Моспан вирішила втілити цю пораду у форматі поп-ап книжки, і це їй непогано вдалося. На восьми великих розворотах заховалися 100 невгамовних баранців, яких потрібно знайти песику Гав-Гаву. Баранці ховаються скрізь: на городі й на базарі, у хліві та в морі, на атракціонах, дирижаблі і навіть у космосі. На щастя, кожна овечка має номер, інакше недосвідчений читач скоріше за все заплутався б, кого ж він порахував, а кого пропустив. До того ж окрім головної мети книжки – приспати дитину, читач непомітно, граючись, навчиться рахувати до ста. Грайливий і дотепний вірш про Гав-Гава, який шукав баранців, написала Світлана Дідух-Романенко, а намалювала Марина Кізілова.
Окрім віконечок, за якими ховаються баранці, книжка містить три розвороти з об’ємними зображеннями. На жаль, досі такі рішення для українських видавців рідкість. Малюки будуть у захваті від пошуків кучерявих баранців на об’ємних поличках із овочами, на оглядовому колесі та атракціоні, що виринають із розгорнутої сторінки, та у світлі ліхтаря, що сяє за межі книжки просто у вечірнє небо.
Зоопарк
Десята книжка в серії «Сторінки-цікавинки» для дітей від одного року присвячена тваринам, яких можна побачити в зоопарку. Як і в попередніх виданнях, кожен розворот має рухомі елементи, завдяки яким читачики розвивають дрібну моторику і відкривають для себе нових тварин. З книжкою весело і цікаво гратися, шукати захованих у віконечках звірів, спостерігати, як ворушаться їхні хвости та очі.
Під зображенням кожної тварини вказано її назву, а про деяких автор і укладач Василь Федієнко пропонує простенькі двовірші. Усі тварини розміщені у книжці за тим самим принципом, що й у справжньому зоопарку – за місцем їхнього проживання в дикій природі або за материками, на яких вони найчастіше зустрічаються. Про власне зоопарк у книжці нагадує лише одна ілюстрація, і та не дуже вдала. За парканом у кроні дерева ховаються жирафи, і тут-таки за цим же парканом визирає до відвідувачів горила. (А, може, інша велика мавпа? Ця тварина – єдина у книжці не має підпису.) Навряд чи в реальному зоопарку таке можливо, та й недосвідчений книгодрузяка скоріше за все не зверне на це увагу. А от на що таки варто звернути увагу дорослим, які читатимуть цю книжку дітям, так це на зображення, де відвідувачі, хлопчик і дівчинка, порушують правила поведінки в зоопарку, а саме заборону годувати тварин. Художниця намалювала, як діти простягають мавпі яблуко, що суворо заборонено в переважній більшості зоопарків. Тож пояснити, чому цього робити не можна і в яких випадках годувати звірів у зоопарку дозволено, доведеться дорослим, які читатимуть книжку дітям.
Хоробрі зайці в горах
Друга книжка в серії про хоробрих зайців – це розважально-пізнавальна історія про вже знайому родину зайців. Тато Зай, мама Зая, Вухастик, Пушинка та менші зайченята цього разу вирушають у гори, де на них чекають нові друзі та цікаві завдання. Кожен розворот заячої подорожі – це знайомство з певною тваринкою: ведмедиком, білочкою, козликом і навіть орлами. Проте цього разу тваринки не ховаються у віконечках (як це було в «Хоробрих зайцях у джунглях»). Натомість у віконечках із тваринами містяться цікаві завдання для книгодрузяк і маленький епізод, який можна розмалювати на свій смак. Завдання у віконечках сприяють розвитку логічного мислення та вчать лічбі, сама ж історія розвиває емпатію і є прикладом, що дружба можлива навіть із тими, хто зовсім на нас не схожий.
Проілюструвала пригоди зайців відома українська художниця Анна Сарвіра. Завдяки їй книжку захопливо не тільки читати, а й розглядати та вигадувати нові перипетії, вишукувати безліч цікавих елементів і стежити за їх повторюваністю або видозміненням від сторінки до сторінки. Окремим бонусом для малюків буде гірська стежка, вкрита сріблястим глітером. Впевнена, навіть дорослі не втримаються і проведуть пальчиком блискучим шляхом хоробрих зайців від дому аж до самісінької вершини.
Мерщій додому
У новій книжці серії «Міксуй і вивчай» гра поєднується з вивченням англійської мови. Гра полягає в тому, щоб відвести кожне звірятко, що на верхніх половинках книжки, до його домівки, які зображені в нижній. Перегортаючи ту або іншу половинку, читач мусить знайти правильну хатинку, яка пасуватиме конкретній тваринці. Граючись у цю просту гру, дитина не лише краще пізнає світ, а й може вивчити до двадцяти іншомовних слів, адже назви звірят і їхніх помешкань вміщені українською та англійською мовами. Проілюструвала міні-білінгву львівська художниця Наталія Кащак, яку БараБука вже відзначала у своєму Топі найкращих книжок позаминулого року.
Видання виготовлене з цупкого картону, має безпечні кутики і невеличкий формат – усе те, аби гра з пошуку домівок була не лише цікавою та пізнавальною, а й безпечною.
Тінь моєї киці
У попередніх книжках автори пропонували шукати домівки для тварин, рахувати баранців, розмальовувати й рухати елементи розповіді. Історія Катерини Єгорушкіної – про гру в хованки. Головний герой (чи героїня) шукає свою кицю і запрошує до пошуків читача. Щоразу знаходячи нову тінь, малюк питає, чи це не її тінь і закликає зазирнути за віконечко, аж поки не знаходить свою улюбленицю за фіранкою. Історію цікаво не лише читати, відчиняючи віконця, а й гратися в розпізнавання тіней уже після прочитання у власній оселі. Зазвичай дорослі читають книжки мацьопам на ніч, саме тоді, коли навколо постають загадкові тіні буденних речей. Тож дуже ймовірно, що захопившись історією про кицю, читачик розпочне власну гру у хованки.
На відміну від книжки «Чубчик у лісі», віконечка в цьому виданні повністю інтегровані в сюжет історії, і сам оповідач закликає зазирати за них. Зазвичай на віконечках зображені тіні, які бачить малюк у вечірній оселі, а під зображеннями, ті предмети чи тварини, які їх утворюють. Книжка спонукатиме наймолодших читачів до гри, а трохи старших – до міркувань про справжність і тіні, які можуть бачити інші.
Щиро дякую за вітання! Я теж дуууже чекаю на друк книжечки 🙂 Сподіваюсь, як вона вийде, БараБука про неї напише 😉
Мої вітання Анастасії Музиченко із перемогою у конкурсі “Напишіть про мене книжку!” З нетерпінням чекаємо на друк її книжки про загублених у таборі!