До історії української дитячої літератури…

Автор: Леся Демська-Будзуляк


Прочитала назву і сама злякалася: звучить аж занадто пафосно і, як не крути, претензійно, чого зовсім не хотілося б. Насправді мені лише йдеться про те, аби спробувати поговорити/обговорити/поміркувати про деякі колізії та історичні факти української дитячої літератури протягом усього часу її існування.

Зізнаюся щиро, ніколи раніше цього не робила, принаймні ґрунтовно й серйозно. Тому спершу вирішила подивитися, що ж узагалі існує з цього приводу в українському літературознавстві. Хоч як це сумно, але мої передбачення виправдалися: жодної історії української дитячої літератури в нас не існує. Звичайно, є окремі розділи у загальних історіях літератури, але всі вони якісь переважно такі «пісні», «скромні» та фрагментарні, що, як кажуть, оку ні за що зачепитися.

Наступне логічне запитання, яке виникло: чому ж так склалося? Адже в багатьох інших національних літературах ситуація значно краща. Та й матеріалу начебто ніколи не бракувало, щоб написати такі історії… Тому, можливо, питання у самій природі історії літератури. Адже для чого пишуть історії літератури? На «хлопський розум» це звучить приблизно так: аби увіковічнити те, що було найцікавіше, естетично й культурно найвартісніше, що демонструвало б еволюцію певної національної літератури. Невже в історії української літератури серед цих трьох пунктів не знайшлося місця дитячій літературі?

«Жодної історії української дитячої літератури в нас не існує».

Щоб хоч якось дати собі раду із цим питанням, я звернулася до, на щастя, вже значно численніших сучасних наукових досліджень української дитячої літератури. Скажу одразу, що про ідею якоїсь цілісної історії дитячої літератури я так нічого й не знайшла. Проте знайшла багато цікавих моментів щодо різних історичних етапів і кола тих етико-естетичних проблем, які мимоволі виникають, коли йдеться про дитячу літературу. Зараз свідомо не хочу їх перераховувати, скажу одне: питань, як завжди, значно більше ніж відповідей. І що «найгірше», історія української дитячої літератури – це саме та класична ситуація, до якої так вдало пасують надзвичайно люблені мною слова Альбера Камю: «Помилково було б уважати, що прості питання передбачають прості відповіді».

Стовідсотково погоджуючись із цією тезою феноменального філософа, я тихо пасувала перед своїм напрочуд скромним бажанням спробувати дати бодай приблизні начерки історії української дитячої літератури, натомість вирішила, що радше дам собі раду з деякими вже згадуваними колізіями, тенденціями та історичними фактами, що рясно виникали на її шляху. У мене немає чіткого плану ані якихось дороговказів. Шлях буде наосліп. Точніше, він буде таким, яким мене поведуть моя інтуїція та коментарі читачів (за які буду дуже вдячна). В ідеалі хотілося б перетворити цей блоґ на діалог, оскільки свято переконана, та й досвід не раз показував, що лише у відкритій розмові можливе народження якоїсь істини. Не остаточної, безумовно, і, тим більше, не «єдино правильної», але такої, в яку повірять уже хоча б двоє…

Читайте далі…

Print Form
Подiлитись: