Дорослішання дівчаток – це гарно і природно!
«Віточка-квіточка та її дівочі справи» Юлії Смаль – це логічне (й очікуване) продовження книжечки «Я і Він». Різниця між виданнями в тому, що в першому авторка дослідила фізіологічні процеси й підліткові зміни у хлопчиків, тоді як друге присвячене розвитку дівчаток.
Хоча письменниця описала процеси дорослішання на прикладі власних дітей, до того ж – у досить художній формі, обидва видання входять у серію «Круті знання для пізнання», оскільки ретельно перевірені та доповнені експертами. Над книжкою «Я і Він» працювали педіатриня, докторка медичних наук Віра Павлюк та психологиня, гештальт-терапевтка Антоніна Оксанич, а з «Віточкою» авторці допомагала експертка з сексуальної освіти Юлія Ярмоленко.
«Наступного ранку сталася справжня катастрофа. Збираючись до школи і нахилившись біля дзеркала, я помітила, що зі мною щось не так.
– Це що? Груди! – здивувалась я, дивлячись на маленькі горбики»
Центральна персонажка книжки – десятирічна дівчинка Віточка, в якої є дружна сім’я (батьки, старший брат Макс і ще один уже дорослий брат) та шкільні подружки. Поступово Віта помічає у себе ознаки статевого розвитку та ділиться цим із мамою й однокласницею Оленкою. Велика частина тексту – це діалоги персонажів, із яких читач дізнається не просто сухі факти щодо фізіології, але й відчуває емоційні аспекти цих страшнючих процесів дорослішання (перепади настрою, дратівливість).
У тексті немає моралізаторства: ні батьки, ні вчителі не поводяться з дітьми зверхньо, не карають їх за допитливість чи пустощі. Роль дорослого – наставницька, а в дітей є досить свободи, щоб самостійно дослідити невідоме («Оленка покликала Валерку, а Ірка притягла Івасика, щоб перевірити, чи справді хлопці відрізняються від дівчат. Валерка з Івасиком показали нам пеніси»).
Також радує те, що Юлія Смаль не змальовує своїх персонажів утопічними, суперслухняними дітьми (яких не існує у природі). Віточка з подружкою, як і в реальному житті, недолюблюють своїх однокласниць, зляться через дрібниці, зрідка страждають від булінгу. Це дозволяє юним читачам побачити в тексті себе, провести паралелі. Щоправда, у кінці книжки авторка підводить героїв до усвідомлення й виправлення своїх поведінкових помилок 😉
Фішки, які вирізняють «Віточку»:
▪ Екосвідоме викладення матеріалу – буквально з перших сторінок авторка заохочує дівчаток дбати про довкілля та використовувати багаторазові прокладки під час менструації. Також є роз’яснення щодо менструальних чаш і трусиків, одноразових прокладок і тампонів із органічних матеріалів.
▪ Поєднання художньої оповіді та нон-фікшену. До того ж особлива увага на ілюстрації: вони по-дитячому яскраві, мультяшні, але анатомічно правдиві.
▪ Феміністичний погляд на світ, тобто відстоювання рівноправ’я обох статей («Дівчата тепер взагалі можуть все», «І дівчатка мають право плакати й вередувати, так само, як НЕ плакати й НЕ вередувати. Як і хлопчики»).
▪ Інклюзивність тексту.
▪ Увага до теми насильства в сім’ї та стосунках («Ніколи не вірте людині, яка не те що вдарила вас – а навіть хоче вас ударити»).
▪ Розділ про безпеку: як поводитися з чужими людьми, рамки дозволеного («Не дозволяй нікому торкатися твого тіла без твого дозволу»).
▪ Бодіпозитив: авторка наголошує на фізіологічній нормальності й красі всіх жіночих тіл, навіть якщо вони з прищиками, розтяжками, родинками чи веснянками.
Щоправда, є й один момент, який я очікувала знайти в тексті, але не знайшла. Це роз’яснення про шкоду від класичних вологих серветок. Адже вони виготовлені зовсім не з паперу, до того ж містять пластик, який не розчиняється у воді. Такі серветки часто забивають каналізації та можуть із роками перетворюватися у пластиковий пил. Вважаю, що дівчаткам змалечку варто пояснювати про альтернативний, більш екологічний вид «мобільної гігієни» – вологий туалетний папір.
Підсумовуючи, зазначу, що книжка про Віточку хоча й дитяча, але глибока і пізнавальна. Такий текст не завадить прочитати геть усім – і дітям, і дорослим.
