4+

Дражнилки для козаків

Володимир Пузій

Леся ПОПОВИЧ. Славні лицарі України: Історичні оповідання. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – 80 с.
Уподобань: 11

Зізнаюся чесно: у школі я не дуже любив «історію». У середніх класах ще так-сяк цікавився, пізніше вивчав радше через те, що розумів: інакше іспитів не складу. Й коли вже в інституті взявся за неї всерйоз, збагнув, чому ж, власне, у школі було по-іншому. Проблема полягала навіть не в учителях… Підручники переважно містили сухий перелік фактів, за якими годі було й шукати живих людей.

Часто саме з такою проблемою стикаєшся й під час читання дитячих історичних книжок. Чи хисту бракує письменникам, чи просто знань, – але інколи здається, вони навіть і не прагнуть зробити книжку цікавою для читача. Зрештою, дитяча література на історичну тематику в нас і так непогано продається, то навіщо ж докладати надмірних зусиль?..

Від книжки «Славні лицарі України», зізнаюся, я теж нічого особливого не чекав. Але виявилося, що під банальною назвою і не надто привабливою обкладинкою приховано хорошу просвітницьку книжку для читачів молодшого шкільного віку. І знаєте, «просвітницька» тут – ключове слово.

Зрештою, мало просто розібратися в тому періоді історії, про який збираєшся писати. Мусиш вміти викласти матеріал: пояснити те, чого не знає юний читач, але не розжовувати йому очевидне, послуговуючись при цьому прийнятною мовою.

«– І обіцяв цар рятувати нашу землю в лиху годину. А та обіцянка була цяцянка. Цареві самому забажалось підкорити Україну. Уже почали появлятися у наших містах війська московські і дух московський. Біда насувалася на нашу землю.
– І всі мовчали? Не бачили того?
– Бачили, – зітхнув дід Остап. – Так що ж. Той в луг, а той в плуг. Одним словом, розбрат. Пішли брат на брата, син на батька. Одні Москви трималися, другі до Польщі рвалися…»

Усе це – плюс-мінус – витримано й добре збалансовано у «Славних лицарях України». Щоб зробити оповідь зрозумілішою для малого читача, Леся Попович переказує окремі фрагменти української історії в бесідах між хлопчиком Петриком та його дідусем. Перший розпитує, другий ділиться своїми знаннями про козаків, причому переважно про тих, у кого були «прізвиська», – власне, з бесіди про них і починається книжка.

Поступово Петрик (а разом із ним і читачі) дізнаються про долю Байди, Самійла Кішки, Івана Підкови, Івана Сулими, Івана Виговського й Івана Сірка. Це не детальні життєписи, але в них авторка вдало виокремлює найбільш суттєвє й цікаве для юного читача. На додачу вона поступово роз’яснює ті чи інші історичні реалії – знову ж таки, з урахуванням того, що писано це для дошкільнят та молодших школярів.
Написано книжку доволі простою мовою. Втім, не скажу, що абсолютно позбавленою штампів. Звісно ж, переважно ми «чуємо» голос дідуся – а той, захопившись, починає говорити так, наче переповідає билину або думу. Інколи рівень пафосу, як на мене, можна було б і знизити, але це, здається, хвороба, якої важко позбутися багатьом, хто пише про козаччину: мимоволі виникає бажання робити щось умоглядно поетизоване, зі стилізацією під давнину.

Загалом, «Славні лицарі України» – це набір окремих оповідок, пов’язаних зовнішнім сюжетним обрамленням (розмовами Петрика й дідуся) та спільною темою. Простенькі з художньої точки зору, вони все-таки будуть цікаві та корисні для дитини – як книжка, що дає певні базові знання про тих чи інших козацьких ватажків, а також заохочує до подальшого, вже самостійного вивчення історії.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар