Дружба, розум, безжалісні вороги й беззаперечна перемога
Чи можна писати в дитячій книжці про перемогу, якої ще немає? Можна, якщо розповісти про війну не напряму, а образно, як це й зробила Юліта Ран у фентезійній повісті «Мавка Вербичка й песиголовці».
Це перша книжка з серії «Пригоди Мавки». Вийшла вона зовсім недавно — в листопаді 2024 року у видавництві «Ранок» (я хочу відступити від теми й висловити захоплення роботою харківських видавництв та друкарень в такі непрості часи!).
Про що ж ця повість? Про війну.
На ліс, в якому мирно жили мавки, вовкулаки, маленькі хухи, мудрі лісовики, русалки, перелесники й інші створіння, напали жахливі песиголовці, про яких пам’ятали лише з давніх легенд. Ці лихі істоти — з людським тілом, але собачою головою та одним оком — стали перетворювати лісових жителів на старі дерева, каміння чи пісок. А сам ліс, та що там ліс! — весь світ вирішили зруйнувати. Проти лиходіїв встав мудрий Лісовик:
«— Не бувати цьому! Адже поки латир-камінь лежить у глибокій печері під горою Чорногорою — доти і світ стоїть. Та щойно цей камінь опиниться у ваших руках — світ на друзки розколеться і вщент згине!
— Розколеться, то й біс із ним, — знизує плечима імператор /песиголовців/. — А ми з тих друзок новий зліпимо — такий, щоб саме для нас був створений: чорний, кам’яний і безплідний».
Протистояти ворогам наважуються лише мавка Вербичка та її друзі: вовкулака Люпко й маленький хух Картатик. Вони мають здолати багато перешкод і пройти кілька непростих випробувань, щоб потім обхитрити й збороти-таки лихих ворогів. Закінчується книжка, як і має закінчуватися твір для учнів молодшої та середньої школи, — перемогою і святкуванням.
Правда ж, історія нагадує нашу реальність? Та й персонажі не просто виринули з фантазії авторки. Песиголовці — істоти зі світового, й у тому числі, українського фольклору. Вони завжди позначали чужеземних, а часто й лихих істот, безжалісних і жорстоких ворогів, які тільки на перший погляд схожі на людей, а на ділі — їдять сире м’ясо й нищать все довкола. Часто песиголовцями називають у нас і росіян. Ось, наприклад, слова Оксани Забужко: «І хрін вам уже, песиголовці, а не Харків. Ви й Кавказу надовго не втримаєте — ще вас тільки починає розгойдувати з усіх сторін, ще від вас не почало відвалюватися там, де тонко: як 35 років тому, як 110 років тому…»
Пишучи про мавку Вербичку, Юліта Ран наче по-своєму продовжує казку Василя Короліва-Старого «Мавка Вербинка». Міфічна дівчина з тієї історії також виходить з верби й так само самовіддано боронить ліс та його жителів. Ось таке перегукування з авторами, як на мене, дуже цінне, воно насичує літературні образи, робить їх об’ємнішими, розширює простір історій.
Книжка — це не лише текст. І ось тут мене дуже потішили ілюстрації Іви Михайлян. По-справжньому казкові, професійні, виразні й при тому — дитячі: песиголовці на них хоч і мають загрозливий вигляд, та не нажахають маленького читача. А інші герої дуже витончені, таємничі й при тому близькі. На початку книжки аж на двох розворотах показано персонажів історії, та не всі з них активно діяли цих історіях. Напевно, вони більше проявлять себе в наступних частинах «Пригод мавки». В яких, певно, теж йтиме мова про боротьбу.
Гадаю, ця книжка підійде для того, щоб поговорити зі школярами про нашу війну. Вона допоможе в розмові навіть із найвразливішими дітьми, яких лякають реальні розповіді. А в такій казковій, пригодницькій формі дійсність сприймається набагато легше. Книжка цінна не лише розповіддю про боротьбу й перемогу. Важлива в ній і лінія дружби між головними героями, а ще розповідь про взаємопідтримку, взаємодопомогу та навіть жертовність заради великої мети.
І хоч книжка закінчується святкуванням перемоги, там є зачин для продовження. Та й не просто зачин, а нагадування усім нам, що наш ворог завжди буде поряд з нами і з ним нам ніколи не можна сподіватися на вічний мир: «Зараз ми перемогли песиголовців, але хто знає, скільки їх там, за сімома морями, лишилося? Чи не захочуть вони знову на нас напасти? … Я теж гадаю, що песиголовці нас так просто не облишать».
Тож такі книжки дітям потрібно читати, щоб вони не вірили заколисуючим словам ворогів та підступним обіцянкам.
