Експериментальна книжка-картинка для дітей та дорослих
«Одинока квіткова шкарпетка» — не типова дитяча книжка. Про це нас попереджає сама авторка, Яна Блажівська, ще у передмові: «…В мене виникла ідея написати казку з примітками, секретиками для мам, і з таким собі трохи подвійним сенсом». Письменниця одразу дає «інструкцію з читання»: «Усе, що написано великим шрифтом, це для діток і можна читати вголос. А заховані в ілюстрації маленькі доповнення — це тихенько для вас».
Однак, навіть маючи цю інформацію, особисто я не знала, якого ж штибу будуть оті «коментарі для дорослих», тож хотілося якнайшвидше перевірити! Я розгорнула книжку, побачила на форзацах розважальний елемент — запрошення знайти шкарпеткам їхні пари — вирішила, що це справді гарна знахідка, яка запросить малого читача до поринання в основну історію, й нарешті почала читати.
Розпочинається історія так: «У шафі на нижній поличці жила Одинока шкарпетка. Та, може, це і не проблема була б, що вона не має пари, якби її не мали інші» — цілком «дитячий» початок книжки-картинки, де конфлікт окреслений із другого речення, і ми з найпершого розгорту заінтриговані тим, чому ж, власне, головна героїня твору не має пари. Але потім твір набуває несподіваного емоційного забарвлення: «Особливо якби ті інші не діставали на всіх можливих посиденьках: “А чому ти без пари? Що, нормального мужика / бабу знайти не можеш? А от би готувати навчилася, то, може б, хтось і повівся на тебе».
Цей блок тексту поданий дрібним шрифтом, наче примітки, — очевидно — щоб читачі-діти його не розгледіли. Власне, авторка (у тій-таки передмові) наголошує, що це книжка «для слухання» перед сном. Тобто, це видання для дітей дошкільного віку, які самі ще не читають. Мені особисто ці «примітки» нагадують коментарі в соцмережах або чатик давніх приятелів — де дорослі щиро діляться наболілим із близькими.
У формі такого «діалогу поколінь» і написана вся книжка. Текст великим кеглем — це дитяча історія про гарну дорогу шкарпетку, що загубила свою пару і змушена збоку спостерігати за щастям інших, сірих та непоказних, шкарпеток. Красуня проживає свою особливість і відірваність від соціуму, а ми (читачі) їй співпереживаємо. Звісно, зрештою все у шкарпетки складеться якнайкраще, її пара буде віднайдена. Єдине, що мене бентежить у цій розв’язці: головна героїня (як і її пара), власне, для воззʼєднання нічого не зробила — зовнішні обставини зрештою склалися так, що згуба знайшлася. Певно, мені від головної героїні хотілося б більшої активності.
Усю історію супроводжує текст дрібним шрифтом — гумористичні коментарі для дорослих. Припускаю, що ті «примітки» написані ще й для того, щоб дитячу книжку не нудно було читати дорослим. Уявляю собі вечір у родинному колі: хтось дорослий голосно читає дитині «основний» блок, а тоді, сміючись, — швидко — «коментар» другому дорослому в кімнаті або сам собі — теж для сміху.
Таким чином авторка намагається обіграти ще одну особливість книжок для дітей — те, що їх дітям таки купують дорослі. Тобто, до певного віку дитина не сама купує собі книжку, і навіть не сама її вибирає. За неї це роблять дорослі. Складність створення саме дитячих книжок полягає, крім іншого, в тому, щоб зацікавити дорослого, бо як ні, то книжку попросту нікому буде купити. А дорослі часто й самі губляться, що ж обрати. «Одинока шкарпетка» елегантно розвʼязує цю проблему — дає той «додатковий текст», розрахований на дорослого читача, щоб він узяв саме цю книжку.
Припускаю, що саме гумористичність «дорослого» тексту розслабить читачів, створить невимушену атмосферу довкола читання, що, зрештою, посприяє бажанню купувати книжки й надалі і читати їх у колі людей різного віку. Також, завдяки розслабленому читанню з дитиною, у родині сформується традиція проводити вільний час саме з книжкою, бо це весело.
Певно, створювати ілюстрації для такої книжки було непросто, адже вони мали подобатися обом категоріям читачів: дітям та дорослим. Як на мене, художниця Ольга Мазовіта впоралася з цим завданням на відмінно. Особисто мене приваблює кольорова палітра: пастельні тони заспокоюють (що непогано перед сном), разом із тим, є кілька контрастних ілюстрацій, де важливу роль відіграє чорний колір. Малюнки не «одитячені», але й не «занадто дорослі» — саме такі, які пасують до цього тексту. Персонажі — виразні, вони запамʼятовуються.
Особисто мені подобаються книжкові експерименти, ніби «розхитування стандартів», поєднання непоєднуваного, у цьому випадку — тексту для дітей із нотатками для дорослих. Ця книжка для мене стала маленькою опорою в материнстві та самоусвідомленні, вона свідчить, що «я — не одна», багато дорослих стикаються з тими ж проблемами, що і я. Це трохи розслабляє. «Щоб не плакать, я сміялась», як сказала наша Леся.
Що мені дуже імпонує в наративах, внутрішньому наповненні цього тексту, — це міжрядкові філософські міркування про свою самоцінність. Адже протягом усієї книжки ми бачимо, як красива, дорога, неординарна шкарпетка сумує від того, що її пара (така ж прекрасна!) десь загубилася. Але «наша шкарпетка», себто головна героїня, не втрачає відчуття власної гідності, не починає шукати собі іншої пари, припасовуючи себе до того, хто їй не підходить. Вона лише (словами дрібних приміток) реагує на сірий світ інших шкарпеток і своє в ньому місце.
І от мені особисто сподобався цей погляд авторки на ситуацію, коли «ти — не такий, як усі», проте не в негативному сенсі (дивакуватий чи з вадами), а навпаки ти — кращий за інших. Тут справді віднаходимо підтримку, міжрядковий заклик не сумувати через те, що ти поки що сам, а шукати силу в самому собі, свою самоцінність. Я щиро вважаю, що саме такі наративи формують із дитини здорового дорослого, який, коли виросте, вчинятиме правильно, перш за все — для самого себе.
Також коментарі дають заспокоєння для дорослого читача: що бути не таким, як усі, — не погано, а радше навіть добре. Так само, як бути квітковою шкарпеткою у ящику із всуціль сірими та нецікавими шкарпетками.
