«Еліксир» для емоційного здоров’я
Останні роки дорослі в усьому світі страшенно люблять нарікати, що сучасні діти не читають. Утім, БараБука неодноразово переконувалася: малюки не читають там, де читанню не приділяють належної уваги. Нинішня співрозмовниця БараБуки – Юлія Підкурганна – аналітик Українського фонду «Здоров’я» і мама, яка вміє зацікавити своїх дітей книжкою і щодня дбає про те, щоб її чада (8-річна Катруся і 16-річний Ярослав) читали якісні книжки. У розмові пані Юлія ділиться з читачами БараБуки секретами дитячої любові до читання й розповідає про зв’язок між книжкою і здоров’ям.
– Пані Юліє, не так давно Ви від Українського фонду «Здоров’я» закуповували для дитячих лікарень величезну кількість різних книжок. Розкажіть, що це була за ініціатива й навіщо вона потрібна.
– Тоді в нас була маленька «місія»: ми закуповували книжки для одного з відділень «Охматдиту», щоб передати діткам і їхнім мамам. У відділеннях, де лежать тяжкохворі діти, батькам теж бракує спілкування, читання, емоційного й психологічного розвантаження. Крім того, ми возили книжки в дитячі будинки сімейного типу в Полтавській області. Кожній дитині я підбирала книжки за віком. Ще колись у нас була ідея Всеукраїнського конкурсу дитячих казок на тему здорового способу життя. На жаль, поки що цей проект відклався.
– Як пов’язані читання і здоров’я?
– Здоров’я – це не лише відсутність хвороб, не лише його фізичний бік. Упевнена, що емоційне здоров’я для дітей найважливіше, тим паче в тому віці, коли вони розвиваються. Найкращий спосіб його підтримувати в балансі – читати дитині книжки (принаймні поки вона сама не вміє цього робити). Спочатку читають мами й тати, потім слід налаштовувати малечу, щоб вона сама читала. Це найкращий спосіб розвантажити малюка перед сном, після школи, зняти емоційну втому й стрес. Тому ми в сім’ї щовечора читаємо книжки.
«Здоров’я – це не лише відсутність хвороб, не лише його фізичний бік. Упевнена, що емоційне здоров’я для дітей найважливіше, тим паче в тому віці, коли вони розвиваються. Найкращий спосіб його підтримувати в балансі – читати дитині книжки»
– Наскільки я знаю, вечірнє читання – давній ритуал для Вашої родини. Розкажіть, з чого починали, хто насамперед читає, як це відбувається?
– У мене двоє дітей, і процес читання вдосконалився вже з другою дитиною. Зі старшим Ярославом це було, можливо, не так стабільно й регулярно, але ми все одно читали. Найдовший читацький марафон із сином – «Гаррі Поттер». А потім, коли народилася молодша донька Катя, я довго була в декретній відпустці – 4 роки (зі старшим сином це було лише 11 місяців), – тому я мала багато часу, щоб приділяти увагу доньці. Оскільки я сама фанатка книжок із раннього дитинства, то ми рано й почали читати. Спочатку тато читав їй твори Корнія Чуковського, Катя ще була геть маленька, можливо, навіть не все розуміла. Проте обоє дітей – і старший, якому вже 16 років, і молодша, – виросли на абабагаламагівській книжці «Улюблені вірші». У сина було ще перше видання, а в Каті – вже не пам’ятаю яке за рахунком перевидання. Донька у свої два роки могла розказати будь-який вірш із цієї книжки. Не знаю, чи це заслуга читання, але Катя дуже рано почала говорити й розказувала по-своєму, по-дитячому, вірші. Брала книжку, розгортала й «читала».
З донечкою Катрусею під час фестивалю «Baby Active 2014»
– Те, що батьки читають, впливає на дитяче читання?
– Думаю, так, бо мою любов до книжки передусім сформували батьки. У нас тато завжди купував літературу, поповнював бібліотеку. На той час у нас була велика бібліотека, в моїх друзів стільки книжок не було. Усі приходили до мене взяти щось почитати. Мама також дуже багато читала. У нас була така традиція: ми з татом і молодшим братом по черзі вголос читали книжки. До сих пір із братом згадуємо, як читали чотири томи «Таємного посла» Володимира Малика. І ще дуже велика заслуга моєї вчительки, яка спершу викладала російську, а відтак світову літературу.
– Як часто Ваші діти використовують своє «право не читати» того, що рекомендує мама?
– Ярослав тепер завжди користується цим правом. У нього вік такий, він каже: «Ні, я сам виберу, що мені читати». Я не наполягаю. А з Катериною ми дочитуємо до кінця чергову книжку й починаємо разом вибирати. У нас доволі багато дитячих видань, ми перебираємо всі й або разом сходимося на якомусь, або я її переконую, якщо сама щось хочу почитати. Але якщо доньці не сподобається якась книжка, Катя ніколи не слухатиме її, тож дещо мусимо відкладати.
– Катя сама читає?
– Так. Коли я щось роблю на кухні, то завжди прошу: «Почитай мені». Але Катя чомусь завжди читає ту саму книжку – «Квітку сонця» Василя Сухомлинського. Більше нічого не хоче! Там коротенькі оповідання, і ми з нею граємося в таку гру: я загадую число, Катя знаходить відповідну сторінку і звідти читає мені оповідання.
– На Вашу думку, з якого віку діти можуть самі вибирати собі книжки?
– Гадаю, тоді, коли в них виникне потреба. Але я думаю, що все ж таки батьки мають контролювати, що читає дитина. Адже не всі видавництва в нас дотримуються якихось стандартів, тестують літературу на дітях, дослухаються до порад психолога… Все-таки література буває різною. Тому я думаю, що батьки мають бути в курсі, треба постійно поповнювати знання в цій сфері.
Мені взагалі подобається, що тепер з’явилося багато літератури, яка дає нам можливість замислитися про життєві цінності, подумати про психологічні проблеми і про їх вирішення, про сімейні й вікові проблеми. Останні книжки, які я прочитала, – не знаю, чи це така закономірність тепер у суспільстві, чи це на мене, як припустила подруга, наклала відбиток робота, – так чи інакше пов’язані зі здоров’ям. Я читала «Мишку» Дороти Тераковської, вона справила на мене дуже велике враження. Або «Out of My Mind» Шерон Дрейпер. Ця література дуже цінна: коли людину вчать бути людиною, коли їй розповідають, що не все можна оцінювати за одним стандартом. У мій час такого не було. Така література затребувана, вона як «вірус» у хорошому сенсі. Яскравий приклад – книжка Р. Дж. Паласіо «Чудо». Я дала почитати подрузі, а закінчилося тим, що «Чудо» перечитали всі її колеги (навіть ті, хто не особливо полюбляє читати) та їхні діти.
– Як Ви думаєте, чи здатні ці книжки змінити світ? Людей? Дітей? Скільки має для цього пройти часу?
– Здатні. Я дуже вірю у виховну функцію літератури, книжки. Але вона має бути написана серцем, бути якісною, зачепити за живе. Тоді ефект обов’язково буде, якщо й не відразу, то при нагоді. Пережитий емоційний досвід під час читання дасть про себе знати. Тому я охоче ділюся книжками. Коли мене захоплює якийсь твір, хочеться, щоб його прочитали всі друзі, знайомі й незнайомі мені люди. Завжди дарую ті книжки, які сама люблю. Важливо мати «книжкових» друзів, щоб було з ким поділитися враженнями, обговорити. Маю багаторічну вірну літературну подругу, яка при кожній розмові цікавиться, що саме я нині читаю, це для мене дуже цінно. А відрізок часу в кожного свій – комусь достатньо однієї книжки, щоб змінитися, а комусь і сотні забракне.
Розпитувала Ольга Купріян.
