Грецькі переселенці при гирлі Дністра
Про те, як на причорноморських просторах з’явилися уламки Еллади, розповідають на шкільних уроках історії, використовуючи складні словосполучення: «давньогрецькі міста-держави», «примусова міграція», «велика колонізація». Але ким були ті люди, котрі покинули рідні краї, сіли на кораблі й попливли аж на край знаного їм світу в пошуках щастя? Чому вони зважилися на цей крок? Як переживали подорож? Про це просто і зрозуміло, як для дошкільнят (бо й насправді – для дітей передшкільного віку і молодших школяриків) розповідає Ольга Купріян у книжці «Кісточка оливи».
Хлопчик щодуху тримався, щоб не розплакатися. Мама сильніше притисла його до грудей і зітхнула. Що вона могла відповісти? Їй і самій хотілося додому, однак тепер вони мусять шукати новий дім. У Мілеті замало місця та їжі для всіх. Усі батькові знайомі давно перебралися в колонії. Мама втішала себе, ніби колонії — не далекі й чужі міста, а лише діти Мілета, що розселилися по окремих домівках-краях. Тепер їм теж випала така нагода.
У центрі її історії – маленький хлопчик Нестор, який терпіти не може оливки (що типово для більшості малюків) і любить поласувати м’ясом. Але в рідній Елладі його улюблені ласощі можна побачити хіба на свята. Якось батьки ошелешують Нестора новиною про те, що незабаром здійсниться його мрія – вони усі вирушать у плавання. Авторка лишає за кадром драматичні емоції і клопіткі приготування, якими, вочевидь, переймаються дорослі, проте які непомітні з точки зору дитини. Для головного героя підготовка до подорожі обмежується прощанням з бабусею, яка вручає мішечок (ненависних!) оливок і радить йому, коли буде сумно, посадити кісточки цих плодів у землю.
Плавання на кораблі – це справжня пригода: нове середовище, нові друзі, нові горизонти. Але й вона може втомити, якщо триває надто довго. Авторка короткими штрихами описує всі емоції дитини, яка пережила такий важливий і такий переламний досвід – від захоплення новизною до відчуття туги за домом. Особливо тоді, коли море «краде» улюблену (і, вважай, єдину) іграшку хлопчика. Емоції дитини описані так виразно й чітко, що аж мій п’ятирічка, з яким я читала «Кісточку оливи», обурився і поспівчував книжковому Нестору.
Як на мене, книжка Олі Купріян – це не тільки опис важливого історичного епізоду, це також спроба осмислити і пояснити найменшим читачам досвід переселенців. А це важливо, бо й ті сім’ї, які дві з половиною тисяч років тому вирушали з Греції до берегів Північного Причорномор’я, і ті родини, які нещодавно зі знищених війною міст українського сходу рухалися на захід, мають багато спільного. Це туга за домом і прагнення відтворити хоча б його тінь, бодай тендітний паросток у місці, що стало новою домівкою. Але нова земля, хоч і безпечніша та ситніша, не здатна проростити те, що робило дім – домом. Та надія лишається, тому грецькі діти садять кісточки оливи біля лиману, сподіваючись, що колись тут таки виросте оливковий гай. Для українських дітей, деякі з яких також мають досвід вимушеного переселення (а інші – друзів із родин переселенців) ця історія допоможе відчути аналогію і зрозуміти багато важливих речей.
Говорячи про книжку про дошкільнят, не можна оминути увагою ілюстрації. Вони не лише красиві, а й несуть у собі пізнавальну роль. Отак, завдяки ілюстраціям Оксани Скворчинської читачі можуть побачити, за якими сузір’ями орієнтувалися, прокладаючи шлях морем, давні греки, чим вони ласували, як виглядали типові давньогрецькі поліси, а як – військові кораблі-трієри. Тут є навіть карта, яка показує, який шлях довелося подолати героям книги, аби дістатися з Мілета до Тіри. Всі ілюстрації виконані в одному стилі, тож виглядають вони цілісно, допомагаючи маленьким читачам пізнавати світ і дізнаватися нову інформацію невимушено.
«Кісточка оливи» належить до того типу книжок, які призначені для спільного читання, а ще (обов’язково!) для розглядання й обговорення дорослими і дітьми.
