“Чуюся коником,

Тишею, мальвою,

Димом і небом

На власній землі”.

Ці рядки взято з пісні “Що залишається?” гурту “Вежа Хмар”, містичної й химерної, під яку я б рекомендувала читати всю книгу.  “Вандалізм” чимось нагадав серіал “Всі жінки відьми”, можливо через Магдалену, подругу Софи (головної героїні), пригоди, викликання химер й постійну біганину від Довгоносиків.

Книга в жанрі young-adult починається з того, що Софа, надихнувшись відео з інтернету, викликає химеру. Чарівна істота за гостинці готова виконати бажання дівчинки – і так починаються пригоди. В сюжеті закладено квест, де герої, художники-аматори, мають розкрити свій авторський стиль і позбутися Довгоносих, що символізують сіре примітивне суспільство. Та Софа дуже хвилюється, адже ще не знайшла себе.

Персонажі харизматичні, з гумором. Це чіпляє і вони мають цікаві імена: Сонечко (схожа на Sunset Shimmer з “My little pony” своїм запальним характером), Беатрікс, Малює, Ваолет і Ян. Кліше тут намагалися переграти. Софі як Мері Сью часто помилялась, а світ рятував зовсім інший. І перемагає тут не дружба, а визнання помилки, власної химерності і дивакуватості. Прийняття себе. 

«Це був геть інший погляд на Квест і на малювання. Спокійніший. Легший. Упевненіший. Вона позаздрила Ваолет, але без злого наміру до дівчини з фіолетовим волоссям. “А ти ніколи не досягнеш такого стану усвідомленості, — почувся злий голосочок у її голові, — навіть якщо пройдеш Квест, усе одно залишишся заляканим ніким” “— Колись я чула в одному фільмі з драконами, геть малою… фразу, що без страху немає відваги. Що, як у своїй відвазі я спиратимуся на страх? Боятися — і все одно робити? Не вірити, що в мене вийде, — і все одно лупати сю скалу?”»

Текст й історія чіпляє не описом одягу, атмосферою, відсилками на “Сутінки” чи “Ґравіті-фолс”, згаданою лгбт лінією або психологічною складовою, ні, а динамікою. Це міське фентезі з київським вайбом у часи ковіду. Я не очікувала від цієї книги багато, але вона вразила. Змінила моє бачення на мурали, графіті, однолітків і саму себе. Часто підлітки в юнацьку кризу або кризу ідентичності захоплені химерою Комплексів і невпевненості. “Ким бути завтра? Я ні на що не здатна”, та ці питання часто гризуть і дорослих, але через підлітковий вік вони переживають це важче і бунтують. Я впевнююсь, що правильні книги у правильний час — лікують. Ти трансформуєшся, дивишся на своє життя з іншої сторони або досліджуєш невідоме будучи в безпеці. Всі ми помиляємось і ця книга говорить, що головне не помилка, а те, що  всередині. І якщо тебе не приймають, це просто не твої люди.

У тексті я зустріла фразу (точніше кліше, але це не проблема лише Валерії Савотіної, а авторів і сценаристів загалом). 

І це фраза, яку сказала Софа до Яна коли вони тікали:

“— І що далі?”

​Різ Візерспун під час своєї промови на церемонії Glamour Women of the Year у 2015 році розповідала про те, як вона почала продюсувати власні фільми, бо їй набридли жахливі сценарії для жінок. Вона висміяла кліше ту саму одну репліку “Що нам робити, Теде?”, де жіночий персонаж існує лише для того, щоб підсвічувати головного героя. 

​Різ Візерпун закликала створювати персонажів, які самі приймають рішення та діють, замість того, щоб бути «функцією» в сюжеті.

​«Я серйозно. В кожному сценарії, який я читала, була сцена, де жінка повертається до чоловіка і запитує: “Що нам тепер робити?”. Ви знаєте хоч одну жінку, яка в розпал кризи просто каже “Що мені робити?”. Я таких не знаю».

Ян завжди рятував Софу. І ця фраза справді була б грубим кліше, якби авторка показала нам любовну лінію, якої – спойлер! – немає. І їхні стосунки справді зачаровують. Я б хотіла другу частину, бо ця дружба є тим, за чим хочеться спостерігати. Так само і за химерою Лукою. Але часто Ян і сам не знав як поводитись, бо вони підлітки. І помилятися – це частина життя. 

Цю книгу б я справді хотіла бачити в екранізації. Ці кольори, пригоди. Вийшов би прекрасний анімаційний мультфільм. І згадаю про багатослівні ілюстрації художниці Софії Мельник – руки на розділах теж багато про що говорять про стан героя або його арку, або про що розділ загалом. Це велика праця художниці, за що їй велика дяка.