Хто такі – ці чубзики?
Чим тільки не населена дитяча література! Тут вам і коти, собаки, зайчики, білочки – цілий зоопарк. І, звісно, казкових і фольклорних істот письменники теж не оминають увагою. Дракони, відьми, мавки, чугайстри – і все це насправді дуже цікаво. Проте вигадування оригінальних персонажів, про яких ще ніхто не написав – то насправді унікальна річ, на мою думку.
От, візьмемо, до прикладу, світ мумі-тролів та інших чудернацьких істот, яких вигадала фінська письменниця і художниця Туве Янссон. Були собі казкові тролі – а стали незвичайні мумі-тролі, а ще хропусі, мумрики, гемулі, мюмлі, чепурулі, капарулі тощо. А як про них цікавенно читати, правда?
Або ж згадаймо кумедних гобітів, героїв «Володаря перснів» британського письменника Джона Р.Р. Толкіна.
А хто такі чубзики? Гугл нічого путящого вам про них не розкаже, навіть не намагайтеся. Хто такі чубзики, знає лише сучасний український письменник Сергій Лоскот, бо він написав про них цілу книжку, яку так і назвав – «Чубзики». І навіть сам намалював цих персонажів так, як собі їх вигадав (так само зробила, до речі, і Туве Янссон із мумі-тролями).
У цій книжці одразу ж на початку автор розповідає, хто ж вони такі – ці чубзики: «Їжаки – не їжаки. Хто їх розбере – такі собі реп’яшки з вушками та оченятами-ґудзиками. Одним словом – чубзики. І хто їх так назвав? І звідки вони з’явилися? Достоту не скаже вже навіть Ніхто». Ніхто – це так звати дідуся головного героя – чубзика Пензлика. Вам спочатку буде невтямки читати Ніхто замість ніхто, але з часом можна звикнути і до такого незвичного імені.
Ці чудернацькі істоти живуть на хутірці Трівка-Дми і горя не знають… до того часу, поки не прокинулася Біла Королева, немов Спляча красуня, після ста років зачарованої сплячки. І тут мав би за логікою початися доволі динамічний сюжет, як у творах про гобітів Толкіна, але, очевидно, в Сергія Лоскота був зовсім інший задум. Це як читати про мумі-тролів: навіщо екшен, якщо такі милі персонажі? Тому цю книжку не раджу читати швидко, бо вона – більше про деталі, за якими потрібно спостерігати, описи природи, якими можна насолоджуватися, загадки, які згодом розкриваються, про різних персонажів, які поступово з’являються, пригоди, які цікаві самі по собі, і ще про гумор у діалогах героїв. Так, там є з чого пореготати. Чубзики насправді дуже кумедні персонажі, і сміятися – то, мабуть, одна з їхніх улюблених справ. Ось як Сергій Лоскот пише про чубзика Ніхто: «Старий чубзик був дуже смішливий. Йому палець покажи – почне живіт надривати. Сміх, як вважав Ніхто, дуже корисний для організму, надто до та після їжі! А пожартувати з когось – то взагалі свята справа…».
Чубзики – доволі цікаві й неординарні істоти, як на мене. Чубзик Пензлик любить малювати (тому й назвали його Пензликом): свій затишний будиночок він розмалював улюбленими квітками і яблучками. Він охайний і вихований, і так би й жив на своєму мегазатишному хутірці Трівка-Дми в атмосфері загального хюґе (так само, як і гобіти)…. якби не опудала Білої королеви, які ходили по сто одному королівстві і примушували всіх радіти й усміхатися. Пензлику теж дісталася огидна посмішка й дивна вимова слів, а в його дідуся Ніхто, який був знаним чарівником, зникли чари.
Ще в чубзиків неймовірні звичаї – особливо свято Знайди, яке вони гучно святкують, адже це їхнє найулюбленіше свято після Нового року. А полягає воно ось у чому: якщо в чубзиків губиться якась річ, вкрай потрібна просто зараз (якщо чесно, таке й у людей часто буває), то вони її відкладають у спеціальну скриню знайдених загублених речей і раз на рік беруть участь у конкурсі «Найкращий Знайда». Виграє той, у кого більше знайдених речей. Однак річ у тім, що ці знайдені речі потім розбирають усі присутні, як ото на секонд-хенді в перший день завезення товару. Уявляєте, що там твориться? Зважаючи на те, що чубзики дуже люблять святкувати, то тут можна запідозрити алюзію на наше українське суспільство. Думаю, це можуть помітити батьки, які читатимуть цю книжку разом зі своїми дітьми.
Ще в цій книжці є звичні для дитячої літератури персонажі, але автор наділив їх досить оригінальними вміннями й рисами характеру. Наприклад, миші, які уявляють себе кажанами і мріють літати, а ще вони постійно вчиняють різні капості, які впливають на сюжет. Або ж опудала, які оживають під дією чарів, мають огидні посмішки і пришиті серця. Песик Бібо, який нявкає, і, як запевняє кіт Цілий Кашалот, становить загрозу для всіх котів. Ну і чорний кіт, якого звуть Цілий Кашалот – такий він вгодований, але все одно їсть та їсть.
Здивувати дітей зможе персонаж, якого звати Дверей – це чудовисько, яке скрипить і ниє, і, звісно, живе у дверях. Таке трохи капосне, але його майже ніхто не бачить. І Худище, яке дуже любить розмовляти про все на світі, але з ним так нудно, що хочеться тікати світ за очі. І ще один загадковий і підступний персонаж, через якого всі негаразди у книжці і стаються. Але про це вже дізнаєтеся, прочитавши книжку до кінця.
Загалом «Чубзики» – про те, що примусити когось усміхатися – це далеко не найкращий спосіб зробити когось щасливим. Усмішка має йти від душі – тоді вона справжня. Біла Королева примушувала своїх підданих усміхатися й радіти просто так, бо вона хотіла, щоб усі були щасливими. А так не виходить, на жаль. Парадокс: зло хоче змусити усіх бути щасливими. Дивно, правда ж?
«Чубзики» Сергія Лоскота – пригодницька повість-казка, в якій я помітила доволі нестандартне поєднання казкових і фольклорних персонажів: миші, коти, собаки співіснують поряд із водяником, мавками, русалками тощо. Ну і, звісно, чубзики тут – надзвичайно оригінальні, хоч і трохи схожі на їжаків. А, може, таки на нас із вами? Тут варто згадати хіба що дотепну цитату з книжки: «Краще запитайте у Дверея – хто-хто, а він усе знає».
Купити книжку можна тут.
