7+

Хто такі котулаки і де їх шукати

Юлія Підмогильна

Галина ТКАЧУК. Хто такі котулаки / Ілюстрації: Іван КРАВЕЦЬ.. – – Харків: Ранок + ЛА «БараБука», 2023. – 104 с.
Уподобань: 6

«У Давньому Києві кожна дитина, якій виповнилося дев’ять років, могла навчитися перекидатись на будь-яку тварину», – так починає свою оповідь Галина Ткачук, започатковуючи разом із видавництвом «Ранок» нову книжкову серію під назвою «Котулаки».

Нині ми маємо першу книжку серії. Цього року видавництво готує до друку наступну, тож триматимемо кулачки за авторку, видавництво та котулаків. Мені як читачці після першої книжки страшенно хочеться дізнатися, що ж там буде далі? Але повернімося до початку.

«Бара-бах!» – щось невеличке, але важке, упало з верхнього ящика й відбилося від Ладиного шолома. <…> Мирчик підняв дивну річ та обдивився її. – Це печатка! – вигукнув він. – Тут написано «Бібліотека Ярослава Мудрого». – А двері таки є, двері до бібліотеки! – Лада показала рукою на верхній ящик. Він трошки зсунувся, тож за ним стало видно старі дерев’яні двері. Обоє котулаків навалилися на вежу з ящиків і відсунули її від дверей. Відкрився напис: «Вхід до бібліотеки». І нижче: «Не галасувати!» І ще нижче: «Якщо дуже треба, то галасуйте тихенько».

То хто ж такі котулаки? – прочитають читачі на обкладинці й запитають авторку. А це люди, які перекидаються на котів. У всесвіті, створеному Галиною Ткачук, є ще лоселаки (ті, що перекидаються на лосів), печерицелаки (перекидаються на перечиці), голуболаки (на голубів) і т. д. Здається, немає нічого, на що б не могли перекинутися люди. Питання тільки в тому, як знайти чудодійне зілля та чаклунів, що здатні навчити потрібних магічних дій.

Ідея перекидання людей на тварин, птахів чи предмети для Галини Ткачук не нова. Уперше цей прийом вона використала у книжці «Білка Квасоля та Опівнічний Пожирака». Дія твору відбувається у стародавньому Києві, а мешканці столиці колись уміли ставати білкулаками, хом’якулаками, поганкулаками тощо. Проте з часом кияни втратили колишні знання й перестали займатися перекиданням. Лише обрані могли поділитися своїм умінням та чарами. Тож у сучасному світі, де й відбуваються події серії про «Котулаків» (а може, і не сучасному? Бо це мені так здається – можливо, читачі вирішать інакше), мистецтво перевтілення не є масовим явищем.

У першій книжці серії читачі знайомляться з близнюками Левом і Мирчиком, їхньою двоюрідною сестрою Ладою, прабабусею Малиною Зловісною та іншими вередливими мешканцями селища Добрий Дуб. Чому вередливими? Бо часто це старші люди. А вони часом бувають вередливі. Зрештою, як і всі ми.

Оповідь у книжці «Хто такі котулаки» складається з двох частин. Спочатку ми дізнáємося, «Як стати котулакою» – це назва першої частини. А потім разом з героями поринемо у пригоду під назвою «Хижий хвощ повертається».

Авторка з притаманним їй гумором розповідає про різноманітні кумедні історії, непередбачувані пастки, карколомні падіння та неймовірні злети малих (і не тільки малих) котулак. Бо, як виявляється, стати котулакою ох як непросто. Ти спочатку дійди за розпізнаками до потрібного населеного пункту, знайди людину-звірулаку, яка навчить мистецтву перетворення, відшукай рецепт зілля та приготуй його разом зі своїм наставником чи наставницею. А зілля ж може бути таким гидотним…

«– Отже-е, – протягнув Мамонт Мовчазний, – секрет котулаків – це зілля. Треба випити його три ковтки, перекинутися через голову – і ти кіт. Перекинешся ще раз – знову людина. Складники цього зілля дуже прості, їх легко запам’ятати. І зараз я вам покажу, що і як треба робити.

Мамонт почовгав до своєї плити й дістав звідти давно не митий казанок із якимось зеленим варивом.

– Спершу беремо три ложки варених кабачків! <…> Далі три ложки холодцю. І перемішати. <…> Ага, чудово! Три пінки з молока і… <…> …наостанок жмуток котячої шерсті!»

Мені здається, тільки справжні звитяжці або сильно охочі стати котулаками зможуть витримати таке складне гастрономічне випробування. З іншого боку, а що ви собі думаєте? Шлях до мрії складний, звивистий і хитромудрий.

Хочу окремо зупинитися на малюнках книжки. Це роботи відомого українського ілюстратора Івана Кравця. Художник зміг наділити кожного персонажа якимись особливими рисами, характерними виразами обличчя… Як повноцінні посторінкові ілюстрації, так і невеликі мальовані деталі допомагають читачам краще уявити чаклунський світ котулацької книжкової серії.

Отже, після того як Лев, Мирчик і Лада так-сяк опанували мистецтво котулачення, на них чекало нове випробування – пошук легендарної бібліотеки Ярослава Мудрого. Чесно кажучи, я б і сама з ними вирушила шукати цю бібліотеку. Упевнена, що кожного та кожну, хто б її знайшов, чекала слава та увіковічнення на скрижалях історії.

Але щось я запала у пафос, що геть не притаманний героям Галини Ткачук. Адже це дуже позитивні, невгамовні та непередбачувані особи. Якраз такі, що подобаються юним читачам і читачкам. Стежити за перипетіями, у які вони потрапляють, весело й цікаво. Головне – не пропустити розпізнак та вийти сухим, цілим і розсмішеним із виру казкових котулачих пригод.

«– Мнє-єв!»

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар