15+

Хто врятує цей світ, якщо не Мати Сонця?

Інна Данилюк

Анастасія ЛАВРЕНІШИНА. Мати Сонця / Ілюстрації: Марія Савко. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2024. – 176 с.
Уподобань: 2

Казково-фантастичну повість Анастасії Лавренішиної «Мати Сонця» хочеться цитувати, а не коментувати чи рецензувати. Читач занурюється в текст, як у море, і для нього вже більше нічого навколо не існує. По-іншому, як на мене, цей текст читати неможливо: або цілковите занурення, або ніяк. І авторка допомагає нам пірнути у свій вигаданий, проте такий видимий та осяжний Всесвіт, – лагідно підштовхує до плавучої гори, на якій живе Сонце та його Ма.

Однією з головних принад цього тексту для мене є, безумовно, мова, якою він написаний: зваблива, грайлива, багатюща; тут «як написано» – не менш важливо, ніж «про що».

«… із вікна дому на вершині гори вигулькнув рудий сліпучий місяць…Місяць мжичив, проливаючи тьмяне світло на принишклий світ. Зорі довкруж нього були неохайними, наче нашвидкуруч надряпаними тупим ножем. Вони блимали над неокраїм морем, дзеркалячи в глибоких водах своє послання. От тільки ж хто його читав? Увесь світ спав, доки небо й море неминуче перетікали одне в одне, обмінюючись думками, а дім на вершині гори тремтів, наче змерзлий, безпритульний звір»

А «про що» сама за себе говорить дуже влучна назва: у тексті йтиметься про материнство, родину та складні взаємини між найближчими родичами. Тут ми побачимо всі відтінки й перипетії у стосунках між невісткою та свекрухою, батьком та сином, матірʼю та її дитям (і всі інші можливі комбінації між найближчими родичами). Та все ж, як на мене, найяскравіше постає таки пара «свекруха – невістка». Перше, що спадає на думку, що ця повість – це міфологізована «Кайдашева сімʼя», тільки персонажі тут – не запальні й говіркі, а мовчазні й затяті.

Осмислюються та перетікають одна в одну й категорії «свій – чужий», «мандрівник – домосід».

Дуже майстерно описано зародження та розвій любові.

Анастасія пише неймовірними візуальними образами. Усе, про що ми читаємо, чітко постає перед очима. Ми самі наче видираємося на гору, що пливе по морю, й кожна гризота і турбота персонажів – це вже наша особиста гризота, й ми не заспокоїмося, поки не дочитаємо до останнього речення, щоб дізнатися, подолали герої свої виклики чи ні.

Навіть психологічні деталі тут – дуже візуалізовані:

«Світ, доки Сонце не прокинулося, був непевним, схожим на сизо-блакитний, вітряний сон. На якусь мить Мати також відчула себе такою ж – сизо-блакитною. Не зовні, авжеж. Ізсередини. Десь там, поза светрами, гольфами, майками, сухою, дряблою шкірою було напрочуд вогко й мулько».

Тут – сильні, могутні жінки творять свої власні світи за спинами не менш сильних та могутніх чоловіків: виплітають ті Всесвіти із ниточок сонячного проміння й виловлюють сітками із бурхливих вод вічного моря. Вони, жінки, здається, загрузли в щоденній рутині та непосильній праці, однак, насправді, кожна має свою велику місію та мрію. На їхніх спинах виростають тверді панцирі, що пошкоджують і без того натруджені спини, їхні руки шерхнуть, а єдиною щоденною втіхою є лише філіжанка гіркої міцної кави.

Жінки тут шукають опори, однак знаходять її лише всередині себе самих. Хоча вони – тілесні створіння, їм болять то суглоби, то шлунок, то поперек, – проте ніхто не виконає їхніх обовʼязків, не тягтиме їхню риболовецьку сітку, тому щоранку, попри все, вони встають із ліжка й закидають невід – а що як сьогодні море подарує щось цінне?

А часом їхній обовʼязок – урятувати цілий світ, що, наляканий, чекає свого знищення, тишком сподіваючись, що порятує його могутнє Сонце, але, але… Сонце теж має свої клопоти, й серед них порятунок світу не значиться.

Анастасія, як і героїні її повісті, творить свій Всесвіт – новий міф. Він постає на основі закарпатської чарівної казки «Дідо Всевідо» та прадавніх язичницьких вірувань. Однак усе колишнє та знайоме – переосмислене й розтлумачене по-новому. Власне, «Мати Сонця» – це ретелінг, про який ви можете більше почитати отут. Видавець визначає цільовою аудиторією книжки старшокласників та дорослих читачів. Хочу наголосити, що текст і справді дуже пасує для дорослого читача, тому закликаю батьків прочитати його разом зі своїми дітьми-підлітками, й потім обговорити – чудовий спосіб спільного корисного проведення часу гарантовано!

Персонажів – небагато, проте кожен – виписаний до рисочки, ми бачимо їх живими, співпереживаємо кожному їхньому розчаруванню, розуміємо логіку вчинків. А це важливо. Кожен персонаж діє саме так, як мусить діяти, грає свою роль і свою гру, і ми кожному віримо та співпереживаємо.

Окрім Матері Сонця, зустрінемо, власне, саме Сонце, Вітер, Змія, Корову, Коня та Ґаву – погодьтеся, класичний набір персонажів із фольклорної казки. Однак кожен із цих героїв у «Матері Сонця» розкаже свою нову історію, такими цих героїв ми ніколи не бачили й, скоріше за все, навіть не уявляли.

У повісті немає нічогісінько випадкового, важлива кожна деталь: якщо нам про щось розповіли на початку, то не сумнівайтесь, що в кінці ми зрозуміємо чому (як оті сережки у вухах корови Земун – на початку тексту видаються лише милою деталлю, а в кінці розкриваються гай-гай якою важливою річчю для всієї фабули).

Ми закидаємо невід у море тексту, сподіваючись виловити зачіпки-відповіді на запитання, що постає з перших речень: «Що ж у вас тут коїться, на цьому плавучому острові-горі?». І час від часу ті відповіді таки заплутуються у сітці, однак кожна виловлена тягне за собою кілька невловимих – як ті нові голови Змія, що виростають на місці відрубаної.

І навіть прекрасні ілюстрації Марії Савко працюють на те, щоб, із одного боку, привідкривати завісу таємниці, а з другого – не розказати нам зайве завчасно. Уся їхня глибина розкривається лише після прочитання твору.

«”Жити на вершині гори – це добре чи ні?” – вперше за весь цей час замислилася Ма й задивилася на свої шорсткі лапи». Після таких уривків хочеться зупинитися й собі та поставити те саме запитання, хіба ні?

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар