Ілюструю для дітей: Дмитро Кривонос

Автор: Надя Рибальченко

У дитинстві Дмитро Кривонос обожнював дивитись «Острів скарбів», «Петрика П’яточкіна» та «Енеїду» і мріяв працювати над мультфільмами. Наразі він повністю залучений у творчу сферу: працює художником з концептів в українській анімаційній студії Animagrad, що створила мультфільм «Мавка. Лісова пісня» (2023), малює шаржі, ілюструє книжки для дітей і підлітків і запевняє, що малювання для нього — і робота, і найкращий відпочинок.

Художник розповів БараБуці про особливості й правила ілюстрування книжок для дітей про війну, роботу в анімації, митців, які його надихають, і важливість свободи у творчому пошуку.

— Пане Дмитре, здається, ви з дитинства любили малювати, а в дорослому віці вже віддали перевагу анімації, шаржам і карикатурі. То що ж надихнуло вас поглянути в бік ілюстрування книжок для дітей і підлітків? Що стало для вас справжнім викликом у такій роботі? І чи плануєте ви надовго затриматися в цій сфері?

— Вітаю, пані Надіє. Ну років п’ятнадцять-двадцять тому я малював ілюстрації до низки дитячих журналів. Зокрема, із журналом «Пізнайко» я співпрацював приблизно років п’ять. Так що ілюстрацією як такою я займаюся теж уже досить давно. Просто я не так часто беруся за такі масштабні проєкти, де треба зробити цілу серію картинок, бо маю основну роботу в анімаційній студії. Тож виходить, що ілюстрування книжок у мене відбувається у вільний від роботи час. Але іноді все ж таки я беруся за ілюстрування і думаю, буду ще братися, бо ця робота доволі цікава. А з приводу викликів, тут, навіть і не знаю… Кожен проєкт — виклик. Хочеться, щоб стилістика була трохи різна, під кожну книгу своя, окрема, та щоб ця стилістика органічно підходила під конкретний літературний твір. І в той же час хочеться, щоб була впізнавана авторська стилізація. Як це поєднати все — мабуть, то і є головний виклик.

— Ви працювали й над більш «дитячою» книжкою Сашка Дерманського «Танок чугайстра» і над книжкою Володимира Аренєва «Музиканти. Четвертий дарунок», орієнтованою на підлітків. Чи були для вас якісь відмінності в ілюструванні для дітей і підлітків? Де було простіше / складніше, більше простору для уяви та творчості?

— Я чогось тримаюся думки, що і з дітьми, і з підлітками треба спілкуватись як із дорослими. До того ж у цих двох конкретних випадках різниця між віковими категоріями зовсім маленька. Тож якихось сильних відмінностей у роботі я не відчув. І на одному проєкті, і на другому мені надали повну свободу, тож я не відчував себе скованим якимись рамками. До того ж в обох цих книгах є цікава історія, тож особливих складностей з вибором сюжетів для ілюстрацій не було.

— У «Музикантах. Четвертий дарунок» Володимира Аренєва фентезі переплітається з реаліями: війною росії проти України. Як це було для вас — ілюструвати для підлітків таку важку для всіх тему? Як на вашу думку (ілюстратора), потрібно зображати в книжках для дітей війну?

— Зараз такі часи настали, що люди в Україні просто не можуть сховатися від війни. Війна стала повсякденністю для всіх нас. Ми бачимо війну кожен день на вулицях у різних її проявах. І діти тут не виняток. Вони ж не сліпі й не глухі. Вони так, як і всі ми, бачать напівзруйновані будинки, щоденно чують сирени повітряної тривоги, переживають за своїх рідних, які зараз у лавах ЗСУ стримують росіян. Тож поява теми війни в дитячій літературі є закономірною. Я вважаю, що ізолювати дітей від цієї теми не варто. Треба якось розказати їм, яка небезпека може статись, і як треба поводитися в момент цієї небезпеки. Ну а ілюстрування її для дитячої аудиторії… Навіть не знаю. Мабуть, тут має діяти правило, яким користуються лікарі: головне — не нашкодити. Не робити акцент на чорнушних жахіттях як таких, а працювати більше із символами. Але головне — донести до дітей думку, що війна — це страшна і небезпечна річ, а не якісь красиві паради та «спроможність повторити». Гарним прикладом ілюстрацій для дітей про війну я вважаю невеличкий комікс Сашка Ком’яхова «Савка і Баклан — замінована прогулянка», котрий розповідає про небезпеку, яку несуть вибухові пристрої. Тобто я вважаю, що добре доносити дітям саме корисну інформацію, знання якої може врятувати їм життя та здоров’я.

— У випадку роботи з творами сучасних письменників, допомагає чи заважає вам особисте знайомство з автором книжки? Який вплив, на вашу думку, справляє автор на діяльність ілюстратора?

— Навіть не знаю як і відповісти на це питання. Я ставлюся до ілюстрації як до роботи. А в процесі створення ілюстрації так чи інакше будуть якісь побажання або якісь правки від замовника. Якщо ці побажання не дає «живий» автор, то їх все одно хтось дасть: редактор, наприклад, або видавець. У такому випадку автор то буде, чи редактор, чи вони обидва, я буду дослухатися до всіх їхніх побажань і пропонувати ще й свої ідеї стосовно кожної з ілюстрацій. Тобто моя робота як ілюстратора — спробувати задовольнити замовника і водночас зробити якісно, щоб не соромно було потім комусь показати цю книжку. І ось тут уже вступає в силу простий людський фактор. Бувають замовники, які просто «закидують» ілюстратора своїми правками, що не мають жодного сенсу, бо вважають, що робота не виконана доки сотню правок не внесено. А буває, що замовник дасть один влучний коментар, який направить роботу ілюстратора в правильному напрямку. Тут уже як пощастить. Власне, ідеальні умови — це коли до ілюстратора звертаються як до професіонала, котрий знає, як зробити добре і замовник йому довіряє. Мені поки щастило спілкуватися з замовниками (авторами й редакторами) які давали мені свободу у творчому пошуку. А ось особисте знайомство тут, узагалі, не знаю як і впливає. Наприклад, особисто, віч-на-віч, із Володимиром Аренєвим я познайомився вже після того, як його книжка з моїми ілюстраціями вийшла в продаж, а із Сашком Дерманським я взагалі особисто не знайомий.

— Чи стежите ви за творчістю ваших колег, які також ілюструють книжки для дітей і підлітків? Чий стиль ви вважаєте для себе особливо цікавим?

— Звісно, стежу. З вітчизняних митців я обожнюю роботи Максима Паленка, Івана Кравця, Сашка Ком’яхова, Владислава Єрка, Костянтина Лавра, Радни Сахалтуєва, Едуарда Кирича. До того ж зараз завдяки інтернету та соцмережам можна, так би мовити, у реальному часі стежити за величезною кількістю талановитих митців в усьому світі. Але не сказав би, що я якось окремо виділяю серед всіх цих прекрасних митців саме ілюстраторів дитячих книжок. Частіше всього чомусь виходить, що ці художники малюють комікси, причому створюють вони неймовірно прекрасні твори, а працюють в абсолютно різних стилях, манерах і техніках. Тож виокремити для себе якийсь один стиль я не можу, бо всі вони по-своєму прекрасні. Ось декілька митців, за якими я з великим захопленням спостерігаю: Sean Murphy, Jamie Hewlett, Ashley Wood, Ralph Steadman, Tom Fluharty, Mike Mignola, Dave McKean, Frederic Pillot, Tomás Sánchez, Jorge González, Nicolas Nemiri, Dave Cooper.

— Ви працюєте художником з концептів в українській анімаційній студії Animagrad, що створила мультфільм «Мавка. Лісова пісня» (2023), до якого і ви доклали руку. Розкажіть про вашу участь у розробленні цього мультфільму. Напевно, це було водночас захопливо й тривожно працювати над таким проєктом?

— На студії Animagrad я в якості художника по персонажах працював над двома повнометражними мультфільмами: «Викрадена принцеса» (2018) та «Мавка. Лісова пісня» (2023). Це, звісно, цікавий досвід. Виробництво мультфільму — це процес, який складається з багатьох етапів. Там і сценарій з режисурою, і малювання концептів, і створення 3D-персонажів і локацій, анімація, озвучування, рендер, постпродакшн і багато-багато іншого. Я був задіяний у процесі малювання образів героїв. Там у нас був окремий відділ концепт-художників. Власне, наша задача була малювати образи персонажів і локацій. Від режисера та сценариста ми отримували літературний опис якогось героя. І далі кожен з нас, художників, малював декілька різних варіантів цього персонажа. Потім головний художник-постановник обирав найбільш вдалий образ, і ми всі по черзі працювали з ним доти, доки персонажа не затверджували. Так виходило, що кожен персонаж у цих мультфільмах — то колективна робота цілого 2D-відділу. Ну, а далі ці концепти йшли в наступний етап виробництва, де з них робили 3D-персонажів, потім — анімацію та інше. Зі свого досвіду можу сказати, що найбільш важко було намалювати просто красивих персонажів. Особливо коли це головні герої. Їх дуже важко було затвердити. Бо у всіх свої стандарти краси в голові, і важко вгодити всім одразу. А ось усілякі другорядні-третьорядні химерно-потворні поганці — то моя любов просто. 

— Скажіть, будь ласка, а як ви взагалі опинилися в анімації? Чим вона вас так приваблює? Є якась ваша робота, котрою ви особливо пишаєтеся? А ким ви бачите себе років так через 10 у цій сфері?

— Я в дитинстві дуже хотів працювати над мультфільмами просто. Обожнював дивитись «Острів скарбів», «Петрика П’яточкіна» та «Енеїду». Так що якось так вийшло, що я все ж потрапив у цей «чарівний світ». Чим пишаюся? Та, думаю, що роботою на двох повних метрах я цілком задоволений. Також працював як художник-постановник над кількома короткометражними мультфільмами. Наприклад, праця над мультфільмом «Непотрібні речі» Дмитра Лісенбарта прям досі мене тішить. Сподіваюся ще взяти участь у подібних проєктах. Хоча зараз в умовах війни анімація в Україні, самі розумієте, ледь-ледь дихає… І що там буде на наших теренах через десять років в цій галузі — ніхто не звідає. Але сподіваюся на краще. Навіть так: Contra spem spero.

— Ви й донині малюєте карикатури та шаржі, зокрема, невпинно поповнюєте серію своїх робіт «Нове українське поетичне кіно» (переосмислюєте постери до популярних кінострічок, дивлячись на них через призму українських народних пісень). Звідки у вас узагалі з’явилася така ідея? Як ви обираєте, що саме хочете малювати й написати?

— Ідея з’явилася давненько вже. Років сім-вісім тому. Оскільки я дуже захоплююся малюванням стилізованих або ж карикатурних портретів, то мені хотілося зробити карикатури на якихось відомих кіноакторів. Але просто малювати шаржі то якось не цікаво, бо таких робіт скрізь повно і цим нікого не здивувати. Тому хотілось якось зробити так, щоб ці портрети були об’єднані в якусь свою специфічну серію, поєднану якоюсь спільною ідеєю. І ось якось під час перегляду фільму «Сяйво» з’явилась асоціація з піснею про Довбуша. Ця ідея мене розсмішила, і я спробував придумати ще якісь подібні асоціації: записав усе що надумав в окремий файл і почав потроху то все відмальовувати. Наразі, вдалося «народити» 30 робіт, ну і ще кілька ідей поки чекають своєї черги.

— У 2022 році ви стали автором дизайну пам’ятної монети «Ой у лузі червона калина». Це була одна з перших пам’ятних монет, введена НБУ в обіг від початку повномасштабної війни. Розкажіть, будь ласка, про цей досвід. Монету презентували влітку 2022 року — тобто вам, мабуть, довелося розробляти її дизайн іще в лютому–березні 2022 року?

— Так. Десь саме тоді та монета і розроблялась. Як не дивно, ця монета «виросла» якраз із тої самої серії постерів «Нове українське поетичне кіно». У 2021 році до Дня Державного Прапора України я саме намалював постер на пісню «Червона калина», де обіграв кінострічку «Прапори наших батьків» Клінта Іствуда. Це фільм про встановлення американського прапора над Іводзімою і про всю ту історію, що пов’язана зі знаменитою світлиною, яка зображує ту мить. І ось уже у 2022 році зі мною зв’язалися з Банкнотно-монетного двору НБУ й запропонували спробувати зробити по мотивах того постера монету. Вони якраз проводили конкурс на тему «Ой у лузі червона калина» і знайшли цю мою роботу десь в інтернеті. Я спробував для них зробити ескізи, дещо змінив, дещо прибрав і ось, зрештою, монета вийшла. Так що вийшов такий твір, який є переосмисленням постера, який є переосмисленням фільму, який є переосмисленням однієї з найвпізнаваніших світлин часів Другої світової війни.

— Ви якось сказали, що малювання для вас — і робота, і найкращий відпочинок. Та як ви все ж таки відпочиваєте, коли не малюєте? Чи є митці, роботи яких вас надихають?

— Дійсно, коли я не малюю щось на замовлення, то малюю щось для себе. Або обдумую власні якісь ідеї, які варто було б зобразити. Ну а в інший час відпочиваю як усі. Ідеальним відпочинком вважаю зустріч із добрими друзями за партією в якусь хорошу настільну гру. А з приводу митців, що надихають — я вже писав вище цілий перелік. Можу додати туди ще різних: Jean Giraud (Moebius), Hans Giger, Pieter Bruegel de Oude, Jan Sanders і багато інших. Усі вони так чи інакше впливають на мене, але це не значить, що я хочу малювати в їхніх манерах і техніках. Просто їхні прекрасні роботи надихають і додають наснаги.

— Які 5 українських дитячих / підліткових книжок ви порадили б нашим читачам?

— Ось, декілька книжок, які сподобалися:

• «Твоя книга про кіно» Ольги Бірзул з ілюстраціями Катерини Слонової;
• Серія «Тридцять шість і шість котів» Галини Вдовиченко з ілюстраціями Наталки Гайди;
• «Джури козака Швайки» Володимира Рутківського з ілюстраціями Максима Паленка;
• «Вечірній вітер» Дмитра Кузьменка з ілюстраціями Івана Кравця;
• «Сукня для Марусі» Грасі Олійко з її власними ілюстраціями;
• і бонусом — «тиха книга» «Жовтий метелик» Олександра Шатохіна.