Ілюструю для дітей: Юрій Волянюк

Автор: Надя Рибальченко

Юрій Волянюк малював іще змалечку, однак ніколи й не замислювався про ілюстрування книжок для дітей. Надихнувшись подорожами й дрібницями з повсякденного життя, йому закортіло чогось більшого, ніж звичайний дизайн. Так з’явилися перші сюжетні малюнки, листівки й замальовки. Сьогодні хлопець працює з видавництвом «Маґура», ілюструє і читає дитячі книжки та шукає способи розповідати власні історії в анімації і коміксах. 

Художник розповів БараБуці про свій шлях до дитячої книжкової ілюстрації, пошук власного стилю, співпрацю з авторами та видавництвами, досвід роботи з коміксами й те, які історії його чіпляють. 

— Пане Юро, розкажіть, будь ласка, як ви, графічний дизайнер за фахом, опинилися в дитячій книжковій ілюстрації. Чому серед усіх жанрів ви обрали саме цей?

— Раніше я працював дизайнером на фабриці: малював принти для дитячих шапочок. Це була звичайна робота, але все по-справжньому почалося, коли ми з моєю дівчиною (зараз вона вже моя дружина) кудись їхали або подорожували. Я почав малювати наші поїздки, якісь дрібниці з буднів. Згодом це переросло в листівки й портретики. Мені це дуже подобалося, проте хотілося чогось більшого.

Спершу я розіслав портфоліо видавництвам, але ніхто не відповів. Тоді я почав малювати більше сюжетних штук, пробував ілюструвати Франка «Коли звірі говорили», намалював колоду карт. Хотів показати, що можу взаємодіяти з текстом. Коли розіслав портфоліо вдруге, мені написала художня редакторка «Маґури». Я був дуже щасливий.

— Ви якось розповідали, що в школі те й робили, що малювали. Як довго ви шукали свій стиль і як усвідомили, що ось він ваш: «юрчикмалює»?

— У школі я справді постійно малював на уроках. До останнього класу не знав, що робити, аж поки подруга не привела мене в Школу народних ремесел до Миколи Кафтана. Він навчив мене малювати олійними фарбами. Обожнюю цей запах лляної олії, художники зрозуміють. Учитель сказав, що в мене виходить і порадив іти вчитися на дизайнера.

Потім був коледж, де викладала Ганна Ткачик (дуже багацько мене навчила), і Академія мистецтв у Львові. Там я познайомився з Юлею, моєю найкращою подругою — вона теж сильно вплинула на мій ілюстраторський досвід. В академії я трохи закинув малювання і пішов у дизайн, проте диплом усе одно робив по ілюстрації книжки. А «юрчикмалює» з’явився просто з веселощів. Я малював наше життя з дружиною, і це стало моїм почерком. Я не вважаю це якимось особливим стилем, просто я так малюю.

— А у вас є улюблені дитячі ілюстратори? Чий приклад ви наслідуєте чи бажаєте наслідувати?

— Дуже люблю Олександра Шатохіна, маю майже всі його книжки. Пам’ятаю, як він підписався на мене в інстаграмі, я прямо був дуже щасливий. Також дуже подобається ілюстраторка Анна Птаха, у неї круті кольори та композиція. Зараз в Україні взагалі багато талановитих людей, які надихають. Я колись обмінювався з ілюстраторами портретиками: ілюстратор малює мене, а я — його. Мав так декілька портретиків від різних майстрів.

— 2025 року у видавництві «Маґура» вийшли чотири проілюстровані вами книжки: «Мій джин у телефоні» Ольги Юровської, «Чому потрібна кішка» Галини Пустовгар, «Цукерки від Цукерконоша» Анни Сапени та «Сашко і чарівні кеди» Вікторії Франко. Як вам вдалося зануритися в кожну історію, відчути та зобразити її? Чи є щось у книжках, на що ви обов’язково звертаєте увагу, що чіпляє вас як ілюстратора?

— Коли мені запропонували першу книжку, я спершу трохи запанікував. Перечитав тексти й не знав, із чого почати. Але потім заспокоївся, бо розумів, що я цього давно хотів. З «Маґурою» було суперзручно працювати. Я показував ескізи, автори вносили правки, якщо я щось не так зрозумів, а редакторка підправляла технічні моменти.

Раніше я малював персонажам «резинові» руки й ноги, усе перебільшував. У книжках довелося трохи подружитися з анатомією, щоб герої здавалися живими. Так потрошки штришок за штришком і вийшла книжка). 

— У випадку роботи з творами сучасних письменників, допомагає чи заважає вам особисте знайомство з автором книжки? Який вплив, на вашу думку, справляє автор на діяльність ілюстратора?

— Для мене це великий плюс. Усі автори, з якими я працював, дуже приємні люди. Ми були наче одна команда. Виходила така собі синергія. Наприклад, з Ольгою Юровською над «Джином у телефоні» ми ніби доповнювали одне одного. Це було схоже на такий собі танець підтримки, мені дуже сподобалося.

— Що б ви порадили дитячим ілюстраторам / ілюстраторкам, які тільки починають робити перші кроки в цій сфері? На що звернути увагу при виборі видавництва, з яким хочеш співпрацювати? Як зацікавити видавництво? Як поводитися в разі відмови чи відсутності відповіді? 

— Я сам вважаю себе початківцем і постійно вчусь. Але порадив би просто любити процес. Треба розуміти, що до мети йдуть по одній сходинці щодня. І ще — займайтеся спортом чи йогою, мені дуже сподобалося джіу-джитсу, бо не можна тільки малювати, треба розвантажуватися.

Щодо видавництв, то просто пишіть іншим ілюстраторам і запитуйте про досвід. А щоб вас помітили, почніть робити свій проєкт. Тоді видавництва самі вам писатимуть. Якщо вам відмовили чи не відповіли, не засмучуйтеся, можливо, лист просто загубився.

— Для яких українських видавництв ви б іще хотіли проілюструвати книжки? Чи є у вас улюблені українські видавництва? Які саме? 

— У мене є така мрія про «Старого Лева» або «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГУ». Це ніби знак, що ти вже досяг крутого рівня. Але насправді головне не назва видавництва, а сам проєкт. Мені важливо, щоб історія сподобалася.

— Цього року ви відкрили новий для себе жанр — комікси. Нещодавно у видавництві UA Comix завдяки співпраці кількох українських митців вийшов мальопис «Колядник» (автори ідеї: Богдан Кордоба і Руслана Коропецька), до якого і ви доклали руку. Що саме вас так захопило в цьому жанрі? Як ви працювали над мальописом разом з іншими митцями? Чи відрізнявся ваш підхід до коміксу від звичайної книжкової ілюстрації?

— Це для мене ніби новий розділ. Раніше я не дуже фанатів від коміксів, мабуть, просто не ті вибирав. Але прочитав «Вересову міль» Оксани Були й зрозумів, що так теж можна. Тепер постійно їх читаю.

У коміксах є магія: між картинками щось відбувається, і людина сама це домальовує в голові. На проєкті «Колядник» я познайомився з Людою Самусь, вона для мене зараз як менторка. У коміксах я ніби знімаю фільм: думаю про ракурси, швидкість читання та сюжет.

— Ви також цікавитесь і анімацією. У ваших соцмережах дуже милі відео на різноманітні теми. Чи плануєте ви якось розвиватися в цьому напрямку? Чи є якась відмінність у роботі з анімацією від ілюстрування книжок?

— Анімація — це мрія дитинства. Ми колись з подругою Юлею їхали в поїзді Тернопіль–Львів і вигадували сюжети для мультиків. Тоді нічого не зробили, однак зараз я у вільний час інколи собі «бавлюся». Мені подобається оживляти малюнки, особливо звуки.

— У вас така творча родина: ваша дружина Світлана Тульба теж ілюстраторка. Я знаю, що раніше ви творили разом. Чи не плануєте ви повернутися до спільних робіт? І що б хотіли зробити? 

— Дуже приємно, що ви про неї згадали, я її дуже люблю і називаю «Світлинка». Тепер ми не робимо спільних проєктів, але постійно радимось. Я зараз малюю свій мальопис, і вона мені дуже допомагає з діалогами.

— Які 5 українських дитячих / підліткових книжок ви порадили б нашим читачам?

— Я зазвичай вибираю книжки за стилем ілюстрацій, тому раджу ці:

«Мій джин у телефоні» Ольги Юровської — та я її намалював, але вона мені дуже сподобалася; 

«Зараз щось як розкажу. Весела книжка чудес та історій» Слави Світової — про насінину, яка хотіла стати баобабом, я такий: «ов!»;

«Вересова Міль» Оксани Були — сподобалася, приємна історія і гарно намальована, особливо світлечко;

«Неперевіршені задачі» Сашка Дерманського й Кузька Кузякіна (ілюстратор Олександр Шатохін) — я фанат творчості Шатохіна, маю майже всі книжки;

«Пудель — найкращий пес» Оксани Лущевської (ілюстратор Олександр Шатохін) — дуже класна візуальна штука.