Ілюструю для дітей: Ольга Ребдело

Автор: Надя Рибальченко

Ілюстраторка Ольга Ребдело любить малювати, малювати та ще раз малювати. Зображаючи своїх персонажів і їхнє оточення, вона ніби сама стає частиною вигаданої історії, і це фантастичне відчуття надихає її творити ще більше. Тому ілюстрації Ольги Ребдело легко впізнати: вони яскраві, веселі, дотепні та привертають увагу не лише дітей, а й дорослих читачів. Як зізнається творчиня, вона бере в роботу лише ті книжки, які вважає СВОЇМИ. 

БараБука поговорила з ілюстраторкою про особливості її робочого процесу, співпрацю з авторами, видавництвами й журналами та пошук власного стилю, який продовжується дотепер. 

— Пані Ольго, вітаю вас із різдвяними й новорічними святами. Я знаю, що не всі люблять підсумки року (і я теж), але 2025 рік виявився дуже плідним для вас. У п’ятьох українських видавництвах вийшли книжки з вашими ілюстраціями: «Чому ви не взяли мене на море?» Ігоря Ярославського («Видавництво Старого Лева»), «ПозаКЛАСНА українська. Вірші для дітей і дотепних учителів» Григорія Фальковича (видавництво «Чорні вівці»), «Святкове бінго» Саші Войцехівської (видавництво «Муркіт»), «Лінива я і моя вередливо-правильна сім’я» Ігоря Ярославського (видавництво Artbooks) і «Читаємо казки про Україну» Ганни Макуліної (видавництво «Ранок). Розкажіть, будь ласка, про роботу над такими доволі різними книжками. Чи не складно вам було перемикатися між цими проєктами? Чи змінювався ваш стиль залежно від тексту й видавництва?

— Щиро дякую і навзаєм вітаю всіх читачів і всіх БараБук! Нехай цей рік стане для нас набагато кращим за попередній!

І справді, мій 2025-й видався книжково-плідним. Безмежно вдячна авторам і авторкам за класнючі ідеї та персонажів, яких хотілося малювати, і видавництвам за приємну і плідну співпрацю!

Трохи розповім про кожну з книжок.

Книжки «Чому ви не взяли мене на море?», «Лінива я і моя вередливо-правильна сім’я», автор яких Ігор Ярославський (і також мій чоловік), — дуже дотепні й теплі. Персонажі та історії, що вигадує Ігор, мені завжди імпонують, тож працювати над цими книжками було одне задоволення!

«Чому ви не взяли мене на море?» малювалася весною і майже до літа. Здається, це перша книжка, над якою я працюю приблизно такої самої пори року, про яку йдеться в самій книжці. Бо зазвичай над літніми виданнями працюють узимку, а над зимовими — улітку. 

А ось у книжки «Лінива я і моя вередливо-правильна сім’я» досить довга історія. Над старою версією ілюстрацій я працювала у 2021 році. Бо саме тоді зароджувався текст в автора. Потім робота над проєктом продовжилася 2024 року. Оскільки текст згодом був оновлений і розширений, то довелося малювати все абсолютно з нуля, бо стилістика, бачення персонажів і всього іншого в мене теж змінилися за цей час.

Книжка «ПозаКЛАСНА українська. Вірші для дітей і дотепних учителів» Григорія Фальковича — одна з улюблених мною ілюстрованих книжок. Поезія пана Григорія сяє всіма кольорами веселки, яскрава, дотепна, парадоксальна, інтелектуальна, справжній книжковий скарб! Працювати над цією книжкою було цікаво та складно. Одна річ, якщо проілюструвати один вірш, і зовсім інша — коли їх два на розгорт, вони сюжетно не пов’язані між собою і їх ціла книжка. Але я в захваті від процесу й результату.

«Святкове бінго» Саші Войцехівської — ще одна книжкова цікавинка, над якою мені працювалося пречудово! Персонажів полюбила відразу після прочитання рукопису — вони дуже характерні й динамічні. А як може бути інакше, коли перед нами зіткнення Зубної феї та Святого Миколая? Це весело! Люблю такі книжки. Це наша друга спільна з авторкою книжка і перша співпраця з молодим і дуже креативним видавництвом «Муркіт».

Над збіркою «Читаємо казки про Україну» Ганни Макуліної я працювала в середині 2024 року. Стиль ілюстрацій там зовсім відрізняється від мого теперішнього, передусім тому що це книжка із серії і до неї були певні вимоги від видавництва. Щодо перемикання між проєктами — проблеми в цьому не виникає, оскільки я працюю не над усіма книжками відразу. Можу взяти в роботу максимум два-три проєкти одночасно. Так мені психологічно комфортніше і я все встигаю. Зазвичай, якщо немає ніяких форс-мажорів, здаю роботу завчасно, я страшенно пунктуальна й відповідальна ілюстраторка, це моя суперсила і прокляття водночас, хе-хе.

Щодо стилю — зараз у мене період якоїсь тотальної трансформації. І це надзвичайно приємне відчуття, бо я бачу, що знаходжу свій голос! Стиль — це страшенно болюча тема для ілюстраторів-початківців. Я сама колись була такою і знаю, як важко зрозуміти, що і яким чином ти хочеш показувати світові. Але моя порада — не перейматися цим, а просто малювати те, що вам подобається і бути наполегливими. Усе інше прийде із часом.

Чи змінювався мій стиль залежно від тексту й видавництва — думаю, що так, проте в більшості випадків несвідомо. Текст і персонажі завжди диктують настрій книжки, і саме це впливає на підхід до роботи. На мою думку, успіх проєкту на 100 % залежить від спільного бачення редакторів і ілюстратора. Зараз я беру в роботу лише ті книжки, які відчуваю, що вони от прямо МОЇ!

— Ви ілюстрували як дитячі книжки, так і дитячі журнали («Пізнайко», «Мамине сонечко»). Чи є якісь відмінності в роботі над ілюстрацією для книжки й для журналу? Як гадаєте, чи можливо наразі знову зацікавити дітей дитячими журналами — і що для цього потрібно?

— Робота над ілюструванням дитячих журналів у мене, на жаль, уже кілька років призупинена. Я більше зосередилася на книжках. Але в майбутньому я радо продовжу, якщо будуть цікаві пропозиції.

Найголовніші дві відмінності в роботі над книжковою і журнальною ілюстрацією, напевно, обсяги та час.

Коли міркую про те, чи можливо сучасних дітей зацікавити дитячими журналами, то схиляюся до думки — так, звичайно, можливо! Якщо ви хочете, щоб ваші діти були зацікавлені в дитячих журналах, то принаймні почніть купувати чи передплачувати ці журнали. А якщо ви хочете, щоб вони були по-справжньому зацікавлені, то почніть читати ці журнали разом із ними.

І, звісно, малюнки — це найперше, за що чіпляється око. Ілюстрація має виглядати сучасно й цікаво. Тож бачення видавців украй важливе! Гадаю, треба старатися знаходити нових персонажів або осучаснювати старих. 

— Розкажіть, будь ласка, про ваш процес ілюстрування: із чого він зазвичай починається і як довго триває? Ви вже ділилися, що малюєте на планшеті й на спеціальному моніторі. Як це поєднання впливає на ваш стиль і робочий процес?

— До 2019 року я працювала на планшеті Wacom Intuos, а зараз — на моніторі-планшеті Wacom Cintiq 16. Нічого кращого для себе поки не знайшла та й не шукаю. Мені подобається, як зміна робочого інструмента вплинула на мій стиль. Малюючи на моніторі, я краще відчуваю лінію. На планшеті Intuos цього ефекту добитися важче, бо це, кажучи простими словами — дощечка, підключена до вашого ноутбука. І малюючи на ній, ви дивитеся на монітор.

Процес часто може починатися з музики. Я рідко працюю без навушників. Далі малюю скетчі олівцем на папері, потім продовжую роботу на планшеті. Дослідження та збір референсів — ще одна важлива складова роботи. Стараюся не працювати в суботу і неділю. Коли ти фрилансер, кордони між особистим і роботою тоншають, я намагаюся це контролювати (часто невдало). Іноді можу брати художні матеріали та йти в найближчу книгарню й працювати там. Для концентрації і продуктивності користуюся методом Pomodoro. Я особистість, досить одержима процесом роботи, і можу забувати про перерви чи навіть попити води. Pomodoro допомагає із цим впоратися.

Робочий процес зазвичай триває від місяця і довше (до трьох, бувало й до семи місяців). Це залежить від кількості ілюстрацій, деталізації та швидкості зворотного зв’язку від видавництва.

— Ви розповідали, що усвідомлено вирішили зайнятись ілюструванням дитячих видань після відвідування «Книжкового Арсеналу» у 2017 році. Що саме вас так там надихнуло? Якою була ваша перша ілюстрована книжка? Розкажіть, будь ласка, про цей досвід.

— «Книжковий Арсенал» саме 2017 року — мій перший і найулюбленіший із відвідуваних. Це була феєрія емоцій і вражень. Ця подія змінила моє життя, передусім через те, що переді мною була така величезна різноманітна кількість книжок. До того ж іще й дитячих ілюстрованих. Хоч я й навчалася на філологічному факультеті, книжки мене мало оточували. У містечку, де я виросла, книгарень було… мінус нуль. Була одна бібліотека. У місті, де я навчалася, було півтори книгарні, але без цікавих дитячих книжок. Удома в нас були книжки, однак переважно доросла література, яка мене — дитину — тоді точно не змогла зацікавити. Тож перший для мене «Книжковий Арсенал» став суцільним натхненням! Також на «Книжковому Арсеналі» 2017 року відбувалася презентація графічних планшетів Wacom. Пам’ятаєте, вище я згадувала про Wacom Intuos (дощечку), саме після цього заходу я його придбала і вирішила займатися цифровою ілюстрацією.

Моя перша ілюстрована книжка — книжечка-активіті «Торбинки з цікавинками. Динозаври», а перша книжка-картинка — «Ким працюватиме Яся» Олесі Мамчич (видавництво «Ранок», Літературна агенція BaraBooka). Тоді я працювала над ними майже одночасно.

Досвід перших кроків у сфері цифрової ілюстрації страшний і захопливий. Я щиро вдячна, що мої перші співпраці були з такими чуйними жінками, як Євгенія Перепелиця і Таня Стус, які терпляче відповідали на всі мої 100 запитань і всіляко підтримували мене.

— У випадку роботи з творами сучасних письменників, допомагає чи заважає вам особисте знайомство з автором книжки? Який вплив, на вашу думку, справляє автор на діяльність ілюстратора?

— Особисте знайомство ніяким чином не заважає. Чи допомагає? Мабуть, частково так, коли мені потрібно щось швидко уточнити і я вже на зв’язку з автором. Найперше, на діяльність ілюстратора впливає твір автора, а не сам автор. Персонажі та сюжет диктують, як краще їх зображати.

— Ви якось сказали, що нові книжки малювати весело, але завжди сумно їх відпускати, домалювавши. Бо ці проєкти, персонажі, історії з тобою мало не щодня, живуть поруч у кімнаті, у пам’яті твого ноута, у пам’яті твого серця. Чи були у вашому житті такі книжки, які вам було найважче відпускати? Чому?

— Усі книжки важко відпускати, бо ми з героями проживаємо спільне життя. Для мене це не якась автоматична робота, яку я зробила й забула. Малюючи персонажів і їхнє оточення, я ніби й сама стаю невидимою персонажкою книжки та перебуваю в їхньому світі. Це фантастичне відчуття насправді.

— У 2023 році ви співпрацювали із чеським видавництвом Fragment: проілюстрували книжку дитячої авторки Nikola Hiklová «Marionka z Kosí ulice». Розкажіть, будь ласка, про особливості цієї роботи. Чи відрізняються вимоги чеського видавництва від українських видавництв? Як ви знаходили спільну мову / спільне бачення з авторкою Nikola Hiklová? Чи є, на вашу думку, відмінність у комунікації між українськими й чеськими авторами?

— Не пригадую якихось особливостей у роботі. Здається, процес був аналогічним, що й з українськими видавництвами (це стосується і вимог). Я отримала рукопис разом із маленькими примітками до кожного розділу від авторки книжки Ніколи. Орієнтуючись на них, я й створювала ілюстрації. Хотілося зробити їх дуже ніжними, тож вирішила вдатися до стилю ілюстрацій в акварельній техніці. Я дуже люблю цю книжку, вона сповнена пригод і роздумів про те, як важливо пізнавати щось нове.

Відмінність у комунікації, мабуть, може полягати в тому, чи автор має бажання написати ілюстратору. У Ніколи було таке бажання, і ми іноді листувалися з нею під час моєї роботи над книжкою. Підтримуємо зв’язок і до сьогодні. Це дуже приємно та цінно для мене.

— Ви й досі захоплюєтеся створенням картин олійними та акриловими фарбами? Що ви малюєте у вільний час для себе? Чи ви віддаєте перевагу відпочинку без олівців і фарб?

— Поки що олійний та акриловий живопис на паузі, але я в будь-який момент можу повернутися до нього, треба лиш настрій, ідея і вільний час.

На дозвіллі малюю для себе персонажів, роблю замальовки для майбутніх авторських книжок, які сподіваюся колись довести до пуття.

Буває таке, що я просто сама себе втомлюю малюванням і безкінечним вигадуванням чогось. Тоді відпочиваю за читанням книжок, переглядом фільмів, мультиків і серіалів.

— У вас просто неймовірна інстаграм-сторінка oheart_handicraft із виробами, які ви створюєте власноруч. Закладки, листівки, брелоки, брошки, сережки, глиняні фігурки, ляльки, мініатюрний посуд — сподіваюсь, я нічого не забула. Усе просто чудове! Що вас надихає на виготовлення такої краси? З якими матеріалами найприємніше працювати? А із чим — найскладніше?

— Дя-я-якую! Коли у мене супертворчий настрій і відчуття емоційного піднесення — не вагаючись, дістаю всі матеріали, які маю, та інтуїтивно щось роблю. Я люблю працювати з усіма своїми матеріалами, якщо виділяти якийсь один, то, напевно, це глина. Головне для мене — відповідний настрій. Звісно, надихають приємні відгуки від людей, яким подобаються мої вироби.

— Розкажіть, будь ласка, про будиночок Привида № 33, світлини якого ви часто викладаєте у своїх сториз. Це справжній артоб’єкт, що змінює свій зовнішній вигляд залежно від пори року. Чи є в нього власна історія або легенда? Чому така назва? Чи хотілося б вам самій жити в такому будиночку?

— Моя ще одна пристрасть — мініатюрні речі! Протягом двох останніх років я «побудувала» кілька кімнат у мініатюрі: кімнату-кухню, кімнату артстудію та реконструювала в мініатюрі свою дитячу кімнату. І «збудувала» будинок Привида № 33 (перевтіливши його чотири рази). Я б сказала, що він більше міняється від мого настрою, ніж від пори року. Я обожнюю осінь, тому він скоріше осінній будинок (правда, зараз на його дашку стоїть ялинка і висить гірлянда, утім, це просто для балансу).

Три — моє улюблене число, а таку назву він отримав завдяки своєму першому, і тепер постійному мешканцю — Привидові.

Арткімнату, про яку я писала раніше — перенесла в будинок, зробила додаткову кімнату для друкарської машинки, провела світло. Там іще є місце для чогось нового, тож перевтілення і доопрацювання попереду.

Історію про нього, можливо, колись розповім у власній книжці-картинці, а, можливо, і ні, хтозна.

Жити в такому будинку було б щастям для мене!

— Які 5 українських дитячих / підліткових книжок ви порадили б нашим читачам?

— Такий список завжди важко скласти, але назву перші 5, що спадають на думку прямо в цей момент: «Нечуй невмирущий» Олександри Орлової, «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка, «Фоґі» Олександра Шатохіна, «Піратський маршрут» Галини Малик, «Коли я вирощу крила» Саші Войцехівської. 

Звісно, не можу оминути увагою наші з Ігорем Ярославським сімейні доробки — веселі книжки-картинки, про які йшлося на початку. 

І звісно, усі книжки, які я ілюструвала, дуже люблю, тому теж можу їх радити. Усі авторки й автори, тексти яких я візуалізувала, по-своєму цікаві та особливі, і їхні книжки, безперечно, заслуговують на увагу читачів.

Світлини й ілюстрації надані Ольгою Ребдело.