Ілюструю книжки для дітей: Христина Лукащук
Христина Лукащук – львівська художниця і письменниця, чия творчість із 2014 року тісно пов’язана зі світом дитячої літератури. З-поміж книжок, що їх проілюструвала Христина, – «Таке цікаве життя» Ірини Цілик, «Лісовеня Сова» Лариси Денисенко, «Зелена білка» Галини Ткачук, «Сова, яка хотіла стати жайворонком» Галини Вдовиченко.
Також у добірці Христини Лукащук є дві дитячі книжки, де вона – авторка і тексту, й ілюстрацій: «Казка про Майдан» і «Таємничий обід». Стиль художниці – один із найбільш виразних і впізнаваних у сучасній українській дитячій книжковій ілюстрації. Про особливості свого авторського підходу та загалом про творчий процес Христина Лукащук розповіла БараБуці у нашій традиційній рубриці «Ілюструю книжки для дітей».
Христина Лукащук. Фото зі сторінки художниці у фейсбуці
– Як у Вас відбувається процес роботи над ілюструванням дитячої книжки?
– Процес починається в момент простого питання – маєш бажання/час/можливість проілюструвати певного автора/певний текст? Або не починається. Імпульс. Ось із чого в мне все починається. А імпульс – це щось особливе. Тут дуже багато інгредієнтів. Виокремити кожен окремо – складно. Тут, як у будиночку з карт: вийняв одну – і все рушилося. І нема на то ради. Більшість авторів я знаю або особисто, або опосередковано. І вже на рівні підсвідомості маю відповідь на питання, цікавий мені світ, який пропонує автор чи ні. Мені важливо не лише проілюструвати те, що вже сказано, написано, а мати можливість свого власного погляду на цю історію. Це стає можливим лише тоді, коли текст глибокий. Коли він, як добренний пляцок, має кілька шарів. Те, що видно на перший погляд. Те, що видно після глибшого прочитання. І те, що залишається в середині тебе коли закриваєш книжку…
Ілюстрації до книжки Галини Вдовиченко «Сова, яка хотіла бути жайворонком»
Саме так я й чиню. Спочатку читаю текст загалом. Далі уважно перечитую знову і тепер уважно вслухаюся в те, що видно між рядками. Смакую тим розкішним «кремом-наповнювачем», який тримає коржі вкупі і підсилює їх смак. Далі лягаю спати і лише зранку, коли в голові лишається тільки післясмак, починаю працювати.
Герої приходять самі. Вони різні. Одні чемно чекають своєї черги, інші просяться на листок уже і негайно. Я не бороню. Хай виходять. З темряви, з моєї голови на світло. Часом переходжу від одного до іншого, аби нікого не образити. Вони ж такі ніжні, ті герої.
Ілюстрація до книжки Лариси Денисенко «Лісовеня Сова»
– У випадку роботи з творами сучасних письменників, допомагає чи заважає особисте знайомство з автором книжки? Який вплив справляє автор на діяльність ілюстратора?
– Думаю, допомагає. Наприклад, я ніяк не могла зрозуміти, чому моя сова («Сова, яка хотіла бути жайворонком») хоче носити вікторіанські сукні, а жайворонок вбраний у смокінг і носить тростинку із золотим наконечником. Аж моя дитина каже: «Мусь, бо вони обоє схожі на авторку, Галину Вдовиченко». «А й справді», – подумала тоді я. Вони такі органічні з нею.
Про вплив. Неймовірно вдячна, коли автор не намагається вплинути на процес. Це рідкість. Через це шаную цей момент невтручання особливо сильно.
Ілюстратор не просто ілюструє текст. Ілюстратор стає співавтором. Можу про це говорити, бо сама була по обидва боки. Сама робила цілісні проекти, де була одним і другим. Знаю, як важлива взаємодовіра і взаємоповага.
Ілюстрація до книжки Любові Відути «У царстві лева»
Ілюстрація до книжки «Казка про Майдан»
– Ваші ілюстрації вирізняються, зокрема, великою палітрою емоцій, яку вони несуть юним читачам, виразними образами, часто дуже незвичними й аж ніяк не солодкавими. Розкажіть, на яких принципах побудований Ваш авторський підхід до ілюстрування дитячої книжки?
– Так насправді, то я б ніколи не розділяла, що є дитяча книжка, а є доросла. У кожному дорослому до кінця життя є дитинка, і в кожній дитинці є дорослий, просто наразі він непроявлений чи спить. Із власного досвіду знаю, що дітки сприймають значно більше, ніж ми здогадуємося. А не говорять тому, що ми їх про це не питаємо. Або вони не знають, що це можна озвучити чи це важливо для нас.
Йдеться про те, щоб створити такі ілюстрації, які б дали можливість глянути читачам на всю історію з іншого кута зору, з іншого боку. Це лишень для того, щоб підштовхнути читача до власного, індивідуального прочитання твору. Для того, щоб маленький читач не боявся і не сумнівався у своїй версії прочитання, хоч би якою іншою вона була, хоч би як вона відрізнялася від очевидної.
– Який процес у створенні ілюстрації подобається найбільше? Який – найменше?
Ілюстрації до книжки Галини Ткачук «Зелена білка»
– Подобається весь процес цілком. Як правило, так буває. Або все приносить задоволення, або якщо починаєш шпортатися на чомусь одному – зникає загальний чар. І тут уже не робота, а виживання. А це ніколи нічого доброго. Ні для себе, ні для замовника, ні для читача.
Є, правда, такий момент, як офіційні папери, перемовини і т. д . Отут я б дуже й дуже хотіла мати власного агента, який би вмів/хотів залагоджувати всі ці моменти, аби мені лишалася тільки творчість. Але якщо дуже хотіти/вірити то цей момент наступає. Авжеж?)))
