Ілюструю книжки для дітей: Лєна Барді


Багатогранність творчості цієї київської художниці вражає: розробка ігор та додатків, робота в журналі і навіть розпис азійських шарнірних ляльок BJD. Але бачить себе Лєна Барді саме в дитячій ілюстрації, і не в останню чергу завдяки творчій спільноті, що мотивує, підтримує і надихає.

Читайте також: Ілюструю книжки для дітей: Марина Шутурма

Ілюструю книжки для дітей: Володимир Штанко

Ілюструю книжки для дітей: Ірена Панаріна

Ілюстраторка Лєна Барді

– Як Ви прийшли в дитячу ілюстрацію?

Малювала я завжди. Якось мене запитали, коли я взяла в руки пензлик? Так ось, я не змогла згадати себе без умовного «пензля» в руках. Отже, в мене не було моменту «до малювання».

Навчалась я у звичайній київській школі, але мені пощастило потрапити у клас із експериментальною програмою посиленого ОТМ (образотворчого мистецтва – Ред.). Ми мали по шість годин малювання до дев’ятого класу включно.

Потім я вступила до Київського художньо-промислового технікуму (в народі – «Бойчука»), а закінчувала вже інститут. Там отримала освіту художниці-монументалістки. Вже студенткою співпрацювала з видавництвами та журналами, але доки наблизилася до серйозного ілюстрування книжок, спробувала різне: дизайн інтер’єру, веб-дизайн, роботу креативної дизайнерки в журналі, художниці по розпису ляльок…

Найближчою до книжкової ілюстрації була робота 2D художниці в дитячих додатках та онлайн-іграх. Та все це було «не те». У книжковій справі я зовсім недавно – заледве три роки як ілюструю книжки. Але саме тут відчуваю себе по-справжньому потрібною, бачу себе в цьому й надалі.

– Як у Вас відбувається процес роботи над ілюструванням дитячої книжки? Які техніки використовуєте?

Добре, коли книжку не потрібно починати негайно, і є можливість якийсь час «поносити» текст у собі, пожити в ньому. Тоді образи й сюжети майбутніх ілюстрацій із часом виринають назовні у сформованому вигляді.

Звичайно, я починаю з пошуків. Передивляюся безліч референсів у мережі, переглядаю роботи ілюстраторів, які вже працювали в цьому напрямі (завжди переймаюся через те, щоб мимоволі не повторити чиєїсь ідеї). Шукаю вдалих поєднань кольорів, що перегукуються для мене з конкретним текстом. Беру себе за шкірку і… Просто починаю 🙂

Кожного разу це так, ніби пірнаєш у холодну воду. Кожного разу дуже хвилююся.

Зазвичай малюю в комп’ютерній графіці. Але дуже люблю «живі» матеріали, тому тішуся, коли вдається зробити проєкт у новому для мене форматі, використовуючи нову техніку (так було, наприклад, із «Пригодами динозавриків» Еліни Заржицької, де ілюстрації виконані кольоровими олівцями). Тож якщо є можливість, пропоную кілька варіантів техніки. Тепер мрію зважитися на ілюстрації олійною пастеллю. Упевнена, в цьому матеріалі – фантастичний потенціал.

– У випадку роботи з творами сучасних письменників, допомагає чи заважає особисте знайомство з автором книжки? Який вплив справляє автор на діяльність ілюстратора?

Я маю подібний досвід лише в одному проекті. З авторкою книжки «Хаппі та її суперсила» Ірою Бовою я була трішечки знайома. У цьому випадку знайомство мені аж ніяк не заважало. Іра повністю довірила мені свою історію, чому я мегавдячна. Сподіваюся, її також не розчарували мої ілюстрації.

Ви багато працюєте з анімалістичними ілюстраціями. Яких тварин любите малювати? Який Ваш секрет творення оригінальних персонажів?

Люблю малювати тварин, яких малювати не вмію 🙂

Точніше це стосується всього, що доводиться малювати. Загалом люблю виклики, тож якщо потрібно підступити до нової теми, нового образу, – це мене добряче стимулює. Тому мене варто брати «на слабо». Це працює! (Сміється.) Так було, зокрема, з ілюстраціями для книжечки «Швидкий Флінн» Наталії Стукман. Цікаво, як можна намалювати милу мурашку? І чи зможу я це зробити?

Секрет простий: поки перебуваю в пошуку персонажів, кожного з них мушу полюбити всім серцем. Інакше не малюється.

Лєна Барді

Ваші ілюстрації передають різноманіття тілесних форм – на відміну від часто стандартних зображень. Як ставитеся до тілесності в ілюстрації, особливо в дитячій?

Питання змусило замислитися. Звичайно, я всіма руками за те, щоб ілюстрації (а особливо – в дитячих книжках) форми, кольори, типи фігур зображувалися в усьому розмаїтті. Це потрібно для того, щоб якомога ширше показувати дітям варіативність, адже й самі діти відрізняються одне від одного.

Та й малювати однаково «рівно» – зрештою, нецікаво. Я також намагаюся не повторюватися. Але, якщо чесно, то найдосконаліші геометричні фігури, як на мене – це коло або крапля. Певне, тому мої персонажі тяжіють до плавних, округлих, «товстеньких» обрисів. Бо – «по-перше, це красиво».

– Ви маєте незвичайне захоплення – розписуєте ляльки. Розкажіть про це.

Більше десяти років маю хобі – BJD, азійська шарнірна лялька. Окремий світ прекрасних речей, який закохав мене одразу й надовго. Ляльки мають розмір від 5 до 100 см, дуже рухливі. А головне – вони призначені для того, щоб із чистого аркуша створити власного персонажа, втіленого в ляльці. Я – одна з небагатьох, хто займається цим в Україні. За десять років я розписала майже 500 ляльок. Маю окрему сторінку в інстаграмі, присвячену винятково цьому захопленню.


Книжкова порада від Лєни Барді


«Дрімучий ліс» Анастасії Лавренішиної. Я була приємно вражена тим, що досі можу з головою поринути в казку, почуваючись дитиною, як колись. Ця казка спрацювала на всі сто, за що величезна дяка авторці.

Моє перше знайомство з українською книжкою-картинкою відбулось через твори Оксани Були «Зубр шукає гніздо» та «Ведмідь не хоче спати». Це – просто бімба! Як можна створити такий насичений світ із таким мінімумом тексту? Магія ілюстрації, як на мене. До того ж, я сприймаю дитячі книжки в тому числі й через емоції своїх дітей. А вони також у захваті від книжок Оксани Були.

І останнє, що вразило в сучасній літературі – це гумор Галини Ткачук. Знову ж таки, аби не власні діти, я б навряд відкрила для себе її тепер. Реготали над «Білкою Квасолею» у три горлянки.

Розпитувала Ольга Сілакова. Ілюстрації надані Лєною Барді

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар