Ілюструю книжки для дітей: Марія Фоя


«Думаю, в іншому житті могла би бути підводною дослідницею» – каже про себе одна з найзатребуваніших ілюстраторок України Марія Фоя. І це не дивно, адже створені нею образи моря та його мешканців просто таки «дихають» любов’ю до стихії.

БараБука розпитала художницю про її секрети роботи з дитячою книжкою, масштабні проєкти, заповітні мрії та улюблені книжки.

Марія Фоя. Фото з архіву ілюстраторки

– Як у Вас відбувається процес роботи над створенням ілюстрацій?

Відразу намагаюся помітити цікаві для себе й глядачів моменти. Майже завжди те, що чіпляє мене з самого початку, потім відтворюю в дійсності. Якщо ще не уявляю, якою саме буде композиція, можу просто у прямокутнику позначити словами, що буде намальовано. Зазвичай ці сторіборди необхідні для бачення цілісної картинки, композиції всієї книжки та кольорових акцентів.

Працюю в цифровій ілюстрації, обожнюю малювати у «Photoshop». Використовую багато брашів, якими створюю певну текстуру своїх елементів, люблю метод трафарету та нашарування. Для дитячих ілюстрацій використовую контрастні текстури, певну декоративність, гру об’ємних елементів із пласкими. Часто користуюся символізмом та алегорією – як методами виразності, у захваті й від створення атмосферних зображень без будь-яких прихованих сенсів.

– У випадку роботи з творами сучасних письменників, допомагає чи заважає особисте знайомство з автором книжки? Який вплив справляє автор на діяльність ілюстратора?

Ілюстрування всіх книжок проходило в мене без особистого знайомства з автором, і тільки наприкінці роботи ми могли трохи обговорити результат.

З одного боку, мені здається, досить корисно поспілкуватися з автором до початку роботи, зрозуміти більше, як він або вона це бачить, відчути настрій. З іншого боку, це може трохи збивати з твого напрямку, концепту. Можливо, підсвідомо намагатимешся більше догодити людині. Це як із малюванням портрету. Коли малюєш незнайомця, ти зосереджений на малюванні й не переймаєшся результатом. А ось із друзями чи рідними переживаєш за їхню реакцію і починаєш малювати компліментарно.

– Книжка Тані Поставної «Коли я була лисицею» – глибока, багаторівнева повість, і Вам вдалося відчути кожну подію цієї книжки, вловити настрій і поглибити читацьке сприйняття. Розкажіть свою історію створення «Лисички».

Працювати над «Лисичкою» мені було дуже комфортно, можливо тому, що сама тема продиктувала такий ностальгійний та вінтажний настрій. Читаючи, відразу відчула теплу осінню кольорову гаму (хоча у книжці зображено всі пори року), побачила книгу в кольорі, локаціях, фрагментах. Тема повісті досить складна, але письменниця не зробила її важкою, все описане світлим сумом і помаранчевою ніжністю. До речі, з Танею у нас взагалі вийшов дуже гарний метч. Це той випадок, коли авторці все подобалося, і мене це дуже стимулювало працювати далі. Я відчувала впевненість у тому, що створюю.

– Ви берете участь у різних соціальні проєктах. Які Вам дуже близькі?

– Дуже «йокають» мені проєкти, що стосуються тварин. Під час роботи над  книжкою «Це всі ми» Євгенії Завалій дуже переймалася долею дельфінів, вболівала за головних героїв, що порушили важливі екологічні питання та досягли своєї мети.

Для останнього проєкту «Pictoric» та «Happy paw» я малювала постер на тему адопції тварин. Неймовірно радію можливості брати участь у подібних проєктах, знаючи, що допомагаю знайти дім песикам та котикам чи зібрати кошти для притулку.

Дуже тішуся, що разом із багатьма колегами-художниками доклала зусилля до проєкту-подяки «Надзвичайні». Він присвячується всім людям, що за часи пандемії не полишають своєї роботи (лікарі, кур’єри, продавці, кухарі, сантехніки та інші), щоб інша частина людства могла комфортно почуватися на карантині.

Ілюстрація з книжки Лариси Денисенко «Майя та її мами»

Книга Лариси Денисенко «Майя та її мами» стала справжнім вибухом в інфопросторі. Непрості постаті героїв та їхні життєві обставини потребували особливого підходу до ілюстрування та оформлення видання. Як здійснювалися ці важливі кроки до розуміння й толерантності? Розкажіть про роботу над цією книгою.

– Робота над «Маєю та її мамами» була насиченою в усіх сенсах. Я малювала її досить швидко, у спільній і плідній співпраці з видавцями. Також я відчувала велику відповідальність за оформлення, адже ця книжка надважлива для українського читача. (Тема одностатевих стосунків не була піднята в українській літературі до того моменту.) Тоді я, напевне, вперше зрозуміла, що можу впливати своїми ілюстраціями на людські серця й думки.

Мені здається, письменниця змогла відтворити все різноманіття родин, і донести до читачів, що неважливо, скільки в тебе мам чи татів, чи, можливо, немає ні тих ні інших, чи є бабусі, дідусі, тітки, дядьки, сестри, брати, опікуни, опікунки – головне, щоб діти росли в любові та безпеці. Приклад «нетипової» родини дуже близький мені – тато помер, коли мені було вісім. Мама виховувала мене, сестру і брата вже самостійно. Можу сказати, що в мене було цілком чудове дитинство, я відчувала постійну любов і підтримку мами та ніколи не думала, що моя родина «неповноцінна».

Ілюстрація до китайської народної казки «Пензлик Маляна»

– Ви стали частиною команди чарівників «UA:Казки» від Суспільного. Чим став для Вас цей проєкт? Які казки любили в дитинстві?

– Для мене цей проєкт став захопливою подорожжю в різні країни світу, різні фольклори й культури. Разом із Євгенією Гайдамакою, яка запросила мене у проєкт, ми намалювали сто ілюстрацій (забагато як на двох ілюстраторок, але ми впоралися). У нас була певна свобода дій, правок майже не було. Дуже цікаво було слухати казки, які озвучили наші зірки. У дитинстві я дуже любила казки Чуковського і Пушкіна, а ще в мене була крута книжка про слов’янську міфологію для дітей, із величезною кількістю ілюстрацій різних магічних створінь, я обожнювала її!

– В останніх Ваших роботах багато моря – пейзажів, морських мешканців. Ці ілюстрації просто заворожують. Розкажіть про стосунки зі стихією і її вплив на Вашу творчість.

– Так, я трохи схиблена на пейзажах, особливо морських. Це якесь неосяжне тяжіння до стихії, до природної краси, могутності та величі. Відчуваю містичний потяг до моря – можливо, його в моєму житті просто не вистачає. Мрію, що колись житиму на березі океану. Морські глибини мене цікавлять не менше: думаю, в іншому житті могла би бути підводною дослідницею. У мене дух захоплює навіть коли дивлюся відео з морськими мешканцями, так інопланетно й магічно вони виглядають. Це вражає!

Взагалі в мене багато мрій стосовно моря. Дуже хочу побачити китів у їхньому природному середовищі: мені здається, коли їх побачу, то доторкнуся до земної історії, до Часу. Адже вони живуть тут уже значно довше за нас і, сподіваюся, житимуть іще мільйони років.

Книжкові поради від Маші Фої:

  • Катерина Міхаліцина, Станіслав Дворницький «Реактори не вибухають. Коротка історія Чорнобильської катастрофи».

Розпитувала Ольга Сілакова

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: