Ілюструю книжки для дітей: Володимир Штанко
За плечима художника Володимира Штанка безліч ілюстрацій, зокрема, для українського бестселеру «Казка про Старого Лева» Мар’яни Савки. Виразні незвичайні образи полюбилися не тільки нашим малим читакам – книжка ввійшла до міжнародного каталогу «Білі круки» і стала відомою у всьому світі.
БараБука розпитала Володимира про його причетність до таємних товариств, дізналася, чим завалений стіл відомого київського графіка і розкрила секрет подолання дитячих страхів за допомогою малюнків.
– Як у Вас відбувається процес над ілюструванням дитячої книжки?
– Спочатку я завжди читаю текст як звичайний читач, особливо не зупиняючись на деталях, щоб відчути загальний емоційний настрій твору. Далі – дещо швидше переглядаю той самий текст, відмічаючи конкретні найвиразніші епізоди, що стануть основами майбутніх ілюстрацій. Потім починаю збирати матеріал: у яку епоху відбувається дія, які костюми могли тоді носити герої, які предмети того часу могли їх оточувати і так далі. Взагалі-то мій робочий стіл завалений довідниками з історії костюму, зброї, транспорту, рослин та надприродних казкових створінь. Чимало матеріалу зберігається і на моєму комп’ютері. І, коли я вже більш-менш «у темі», то виконую картони – ескізи майбутніх ілюстрацій у натуральному розмірі, на яких пропрацьовую всі образи та деталі, лише потім беруся до оригіналів ілюстрацій. На мою думку, майстерність художника-ілюстратора (книжкового графіка) полягає в умінні побачити «крізь текст», наділити ілюстрацію тими деталями, про які не згадує в тексті письменник. Це збагачує зміст. Текст може здаватися занадто схематичним, особливо для дітей раннього віку, тому тут важлива якісна робота художника.
– У випадку роботи з творами сучасних письменників, допомагає чи заважає особисте знайомство з автором книжки? Який вплив справляє автор на діяльність ілюстратора?
– Звісно, особистість художника безпосередньо впливає на все те, що він зображує, але щодо книжкової графіки, то тут все ж таки основні параметри задає письменник, а вже трактує – художник. Тому я не беру всі свої образи зі стелі, а завжди відштовхуюся від літературного тексту. Оскільки я ілюструю переважно книжки для дітей, тому намагаюся, щоб позитивні герої були добрими та шляхетними, а негідники виглядали швидше кумедними, аніж злими, бо сміх допомагає долати страх.
Мені здається, найкращі речі створюються саме тоді, коли письменник і художник не ворогують, а допомагають один одному. Думаю, найбільше я порозумівся з Мар’яною Савкою під час ілюстрування її «Казки про Старого Лева» та Лесею Ворониною, коли працював з її фантастичною серією «Таємне товариство».
А ще колись було по-своєму приємно, коли мої ілюстрації до книжки «Людвігові Хитрому – ура, ура, ура!» сподобалися самому авторові – Яну Екгольму.
– Який процес у створенні ілюстрації подобається найбільше? Який – найменше?
– Кожен процес цікавий по-своєму. Звичайно, інколи виникають труднощі. Буває, не відразу вдається ввійти «в тему» якогось тексту, а буває, навпаки – не можеш завершити проєкт. Тобто, весь час хочеться повернутися до композиції і переробити деякі деталі, зробити їх досконалішими. А найбільше все-таки подобається процес вигадування образів головних героїв.
– Розкажіть про Ваших улюблених українських художників. Чия творчість надихає Вас?
– Валентин Гордійчук, Владислав Єрко, Олег Петренко-Заневський, Кость Лавро, Максим Паленко і, звісно ж, моя мама Катерина Штанко. У кожного з них є чому вчитися. Мабуть було б дивним, якби я не почав ілюструвати книжки,бо я зростав серед куп книжок, фарб, пензлів і планшетів. Мої батьки – художники, вони обоє ілюстрували книжки. Але вони мене до цього не примушували, вибір я зробив сам. Зважився просто тому, що любив малювати.
Книжкова порада від Володимира Штанка
Ред’ярд Кіплінґ «Такі собі казки»
З цими казками я вперше ознайомився ще в ранньому дитинстві. Спочатку їх читали вголос батьки, а щойно я навчився читати самостійно, одразу перечитав всю збірку і ще не раз повертався до неї. Світ, описаний автором у цих казках, був ще зовсім новим, щойно створеним. І саме таким, новим і непізнаним він здавався мені в дитинстві. Мені цікавіше було пізнавати світ разом із героями тих неймовірних історій. Казки Кіплінґа відомі своєю живою рухливістю, близькою до дитячої гри, між автором і юним читачем не існує бар’єра.
Джон Рональд Руел Толкін «Гобіт»
Чудовий фентезійний світ, здатен зацікавити більшість читачів. До того ж, Гобіт – це своєрідний квест, який дає можливість читачеві пройти разом із героями непросту, але цікаву подорож і прожити безліч пригод. Головний персонаж цієї саги Більбо Беґґінс фактично не є канонічним героєм. Він – істота домашня, яка полюбляє затишок та смачно попоїсти. На початку повісті він здається боягузливим та лінивим, але, коли опиняється в певних обставинах, набуває високих, суто героїчних якостей. Прочитавши цю книжку в дитинстві, я переконався, що саме високий дух, а не сталеві м’язи, робить героя героєм. Ну, я й досі є фанатом професора Толкіна.
Ян Улоф Екгольм «Людвігові Хитрому – ура, ура, ура!»
Казка про непрості обставини дружби й порозуміння незвичайних дітей із двох сімей, що зазвичай ворогують між собою. Така своєрідна інтерпретація шекспірівського сюжету про Ромео і Джульєтту. На щастя, тут усе закінчується добре завдяки вчасно проявленій толерантності. Саме толерантність дозволяє одній сім’ї врятувати іншу від великої небезпеки. Завдяки цій історії я ще в дитинстві збагнув просту істину: не варто намагатися переробити тих, хто на тебе не схожий, слід спробувати їх зрозуміти.
Розпитувала Ольга Сілакова
