Індич-тидич
Я дуже люблю загадки, а ви? Наприклад: «Маленьке, чорненьке, не гавкає, не кусає, а в хату не пускає»? Що це? Замок! А ось іще: «Маленьке, чорненьке, гавкає-кусає, а в хату не пускає»? Це сусідська Жучка. Або: «Маленьке, чорненьке, не гавкає, не кусає, а хвостик як шило»? Це миша! Я цих загадок про «маленьке-чорненьке» ого скільки знаю! Але пластилінові загадки мені подобаються більше.
Це така невеличка синя книжечка з круглими кутиками і м’яка, мов подушечка. У ній усі малюнки зроблено з пластиліну, тому вона й пластилінова. Усі ті пластилінові штуки виліпила тьотя Аня Осадко, і віршики написала – загадки – до кожного малюнка. Мабуть, вона дуже мудра, якщо змогла одночасно й ліпити, і писати, – але тато каже, що так воно й було…
Цей хазяїн хамуватий
Хоче все добро забрати!
І зернинку і хлібинку
Все ховає не в торбинку,
А за щоки пхає… Як?
Це ж хитруля, це ж…
На кожній розгортці є якась істота й загадка про неї. Якщо ви дорослі, як я, то легко все відгадуватимете, бо тьотя Аня дуже вправно ліпить. Але якщо ви ще малі, то треба голову посушити. Допомагає тільки те, що відгадка – це завжди останнє слово у вірші, яке має римуватися. Дуже зручно, хоча все одно можна помилитися. Наприклад, можна подумати, що «набурмосений панич»… «здогадались, це – … ІНДИЧ!».
Окрім павича, у книжечці є ще горобці, метелики, білочки, ведмеді, – а найдужче мені подобається хом’як. Він хитруля.
Словом, дуже весело, коли мама читає віршик майже до кінця, а тоді робить паузу, і ти на всю хату вигукуєш відгадку, хоч навіть вона й неправильна. А ще – я теж придумав загадку, ще загадковішу за ті, що в книжці. Її ніхто досі не може відгадати. Я зліпив звіра, а ніхто не знає, що то! І вам не скажу – ага! Потренуйтеся спершу на «Пластилінових загадках»…
