Іще одна таємниця, яку розкрила Русалонька: історія четверта
«Русалонька із 7-В в тенетах лабіринту» – четверта книга тетралогії Марини Павленко, в котрій, як і в попередніх книжках серії, все вибудовується на образі-символі Русалоньки. Цього разу йдеться про полотно художника Юліана Мокрицького. У лабіринті таємниць, пов’язаних із долею цього митця, опиняється відома читачам героїня – Софійка Щербань, вона ж Русалонька.
У музеї Софійка зауважує підміну картин відомих художників, зокрема й їхнього земляка Юліана Мокрицького. Вона віднаходить хату художника, працює в архіві музею і за допомогою дядька Пустельника розплутує клубок таємниць. Знову в пригоді стає магічна старовинна шафа. Сни, які бачить героїня, коли спить у цій шафі, відкривають їй події минулого, а Хазяйка Щербанівська скеровує на правильний шлях у пошуках істини. Дівчинка дізнається нові деталі історії свого роду, тепер по лінії батька, який є нащадком Щербанівських.
Лейтмотивними художніми образами є картини Мокрецького із зображенням дому в традиціях соцреалізму та Русалоньки. Авторка не оминає нагоди розкрити перед юними читачами особливості художнього мистецтва, розповісти про течії, які панували в живописі та малярстві на початку ХХ століття.
Марина Павленко оптимально використала традиції поєднання реального й історико-містичного. Медійним компонентом між часовими пластами, презентованими у творі, є сон дівчинки.
Уже традиційно пізнавальний аспект твору реалізовано в історичних візіях про радянський час, репресії митців та національно свідомих громадян. У цій книзі значно посилюється естетична функція, адже твір сприяє розвитку в дитини-читача емоційного споглядання картин, вміння бачити щось більше, ніж звичайний малюнок, захоплюватися красивим і духовно збагачуватися.
Повість Марини Павленко притягує майстерним висвітленням стосунків підлітків, де кожен є особистістю і носієм рис людини певного типу. Софійка – розумна, романтична, смілива, добра і чуйна дівчинка. У цій книзі закоханості Софійки доповнюють іще й наївні дитячі почуття до Пустельника – її дядька і чоловіка тітки Сніжани. У характері героїні переплелися дитячі та «дорослі» риси: відповідальність за молодшого брата й Сашкових сестер, сформованість поглядів щодо куріння та алкоголю (вона засуджує поведінку Ірки Завадчучки, яка завжди відзначалась епатажністю, передчасним дорослішанням і відсутністю чітких моральних цінностей). Сашко – відданий друг, який уміє піклуватися про інших, власними силами досягати бажаного, добрий і щирий хлопець. Вадим – прихильник матеріального, поверхового, часом агресивний. Леся Радзивіл – відмінниця і «правильна» дівчинка. А ще на високому рівні виписано образ позаприсутнього персонажа – художника Юрія Мокрецького. Окрім глибоко індивідуальних, у творі є й типові літературні образи, скажімо, сексота Кваші, цікавої баби Валі.
«Кожна книга Марини Павленко розкриває читачам фрагмент життя семикласниці Софійки, робить їх учасниками розказаної історії, викликає хвилі емоцій, спонукає оцінювати (схвалювати, засуджувати, критикувати, аналізувати) вчинки кожного героя і зіставляти їх зі своїм життєвим досвідом, замислюватися тим про те, що відбувається навколо, а особливо насолоджуватися читанням, смакуючи словом»
Дорослі персонажі твору не вражають глибиною психологічного висвітлення; їх часто подано поверхово, рівно наскільки, настільки цього вимагає сюжетна розповідь. Образи дітей-підлітків письменниця висвітлює не тільки на рівні змісту, поетики (художніх засобів зображення), але й на рівні мови. Діалоги персонажів подано підлітковим сленгом, що, своєю чергою, є одним із засобів комунікативної функції тексту. Читач, немов у дзеркалі, може побачити, як сам спілкується, і задуматися про власну мовну поведінку. Показовим (можливо, дещо гіперболізованим) прикладом є казочка про Івасика Телесика, яку переказує Вадим Кулаківський. Окрім того, це ще й стильовий прийом передання комічного. Дотепність – риса стилю Марини Павленко, яка проявляється в усіх книгах про Русалоньку. Літературознавець Юлія Гончар зауважила, що їй дуже близька «проста й водночас образна, глибоко метафорична мова письменниці».
Як і в попередніх книгах, Марина Павленко презентує літературу, сповнену добра, доброчинності, взаємодопомоги, дружби, чесності, взаємоповаги. Бо ж хіба може бути книга для дітей інакшою? Проблеми підлітків розкрито через призму психологічного аналізу та висвітлення вчинків дітей.
Текст комунікативний і дидактично комфортний, порушує питання, цікаві дітям, подає досвід героїв, актуальний саме для них – їхніх ровесників.
Дуже влучно і лаконічно про книжки Марини Павленко пише Юлія Гончар: «Дивовижно, але все, що необхідно для гарного детективу (переслідування, ризик, змови, неочікувані ходи, загадкові обставини), для фентезі (магія: зелена, жовта, червона, словесна, імітативна, часова; чарівні предмети, фантастичні істоти, обряди, ритуали і замовляння), для любовного роману (кохання, перші побачення, “коли поряд просто приємно йти… і сміятися…”, любовні трикутники, змови й інтриги, сукні, дієти і, навіть, чарівні черевики) – все є у трилогії для підлітків Марини Павленко».
Русалонька не тільки рятує родину Вадима Кулаківського від прокляття, допомагає знайти себе в часі Янові-Казимиру, розгадує таємницю Білокрилівської Русалки, розкриває таємницю Юрія Мокрецького і разом із дядьком викриває злочинців, а й вибудовує дерево свого родоводу, дізнається його історію, пізнає сама себе, визначається зі своїми почуттями до інших людей. Русалонька дорослішає.
Кожна книга Марини Павленко розкриває читачам фрагмент життя семикласниці Софійки, робить їх учасниками розказаної історії, викликає хвилі емоцій, спонукає оцінювати (схвалювати, засуджувати, критикувати, аналізувати) вчинки кожного героя і зіставляти їх зі своїм життєвим досвідом, замислюватися про те, що відбувається навколо, а особливо насолоджуватися читанням, смакуючи словом.
Читайте також:
З життя однієї Русалоньки: історія перша
Русалонька-детектив: історія друга
Русалки-суперниці: історія третя