Історії портретів, портрети історій
Найкращий спосіб привернути увагу до певного явища – розказати про нього історію. Рецепт настільки ж ефективний, наскільки давній. А привернути увагу дитячої аудиторії до шедеврів живопису, які зберігаються в київських музеях, за допомогою історій про героїв цих картин – дуже продуктивна ідея для серії дитячих книжок.
«Олі нещодавно виповнилося шість років. Вона ходила до дитячого садочка, їй подобалось гуляти по калюжах, пити дощ та їсти солодощі. Для своїх іграшок вона була турботливою матусею та влаштовувала різні пустощі з ними»
По-перше, така мистецька тематика додає різноманіття у дитяче читання, а по-друге, юним книголюбам із великою вірогідністю після такої книжки можуть стати цікавими відвідини музеїв і знайомство зі світом живопису. Потрібен лише маленький поштовх, і саме його дарує історія. Тому, сподіваюся, Арт-видавництво «Небо» не обмежуватиме свою серію «Книга про картину» трьома вже виданими книжками. Скласти якусь цікаву дитині історію про пейзаж чи натюрморт – це теж непогана, на мій смак, ідея, однак поки що усі «книги про картини» – це книжки про портрети.
Книжка Юлії Лактіонової з ілюстраціями Анни Гаврилюк «Портрет малої Олі» розповідає про картину Тетяни Яблонської «Застудились». На цій картині (її репродукцію можна побачити на задній обкладинці книжки) зображено доньку художниці Олю в шестирічному віці. Дівчинка з білою хусткою на шиї сумно напівлежить у ліжку, у її руках і поруч – іграшки із забинтованими шиями, ніби вони теж застудилися. Тож, звісно, історія, яку написала за мотивами цієї картини Юлія Лактіонова, – про іграшки маленької Олі. А ще про маму-художницю, яка, пообіцявши написати портрет доньки, раптом надовго зникає у відрядженні, і про Київ 1950-х років. Загалом ця оповідь розгортається дуже поволі, у ній немає швидкого розвитку дії чи крутих поворотів сюжету. Це радше опис Олиного щодення, і в цій справі ілюстрації Анни Гаврилюк чудово доповнюють текст книжки. Вигляд зимового київського двору вулиці Червоноармійської, інтер’єр Олиної квартири (зокрема, дуже характерні шпалери й паркет), одяг та іграшки, посуд – увесь візуальний ряд видання чудово передає атмосферу зображуваного часу, тож книжку можна радити не лише як перше знайомство із творчістю Тетяни Яблонської, але і як занурення в історію київського дитинства.
Іще одна книжка Юлії Лактіонової з цієї серії – «Перше мереживо Стефанії» з ілюстраціями Поліни Дорошенко – це теж історія-занурення в дитинство іншої епохи. Проте цього разу ще й іншої країни, адже йдеться про Брюссель XVII століття й про картину Отто ван Веена «Портрет дівчини». Оповідь знову ж таки неспішна та описова, авторка детально оповідає про родину головної героїні – Стефанії або ж Фанні, про її побут, розпорядок дня. А ще – про фламандське мереживо, процес писання художником сімейного портрету родини банкіра. Хоч головній героїні тут тринадцять років, однак за загальним враженням (шрифт, формат, тип ілюстрацій, манера оповіді, сюжет) видання спрямоване на молодшого читача. Однак деякі «дуже дорослі» речення ставлять під сумнів це враження, наприклад: «– Я думаю, що зобразити нашу доню в граничному переході від дівчинки до дівчини буде справді доречно, тим паче у нас є нові мережива, – підтримала мама». Завдяки ілюстраціям Поліни Дорошенко книжка вийшла надзвичайно атмосферна: її візуальна частина чудово передає світ картин фламандських майстрів.
«Три жизни кота Васики» Наталії Романової з ілюстраціями Романи Рубан виділяється з цієї поки що невеличкої серії за кількома ознаками. По-перше, хоч ця історія написана теж за портретом дівчини (за картиною «Девушка с кошкой» Івана Крамського), однак мовиться в ній передовсім про кота. Три його життя, заявлені в назві, – це буквально три періоди життя в різних родинах під різними іменами, чи то пак – кличками. Друга ознака, за якою ця книжка виходить із ряду, – тип ілюстрацій: роботи Романи Рубан передають не реалістичний, а радше сновидний, фантастичний вимір зображуваного простору. Третя ознака відмінності – російська мова написання. Дія «Трьох життів» відбувається в Санкт-Петербурзі XIX ст., зокрема в родині художника Крамського, і загалом занурена в російську культуру. Тож у читача закономірно може виникнути питання про те, чи належить ця книжка до української дитячої літератури. Це питання виникло й у мене. Із Києвом цю книжку пов’язує передовсім останній розворот, на якому містяться короткі відомості про художника й картину, а зокрема – про те, що зберігається вона в Київському національному музеї російського мистецтва, а ще – про інші музеї України і світу, у колекціях яких є картини Крамського. Подібні відомості є на останньому розвороті кожної із книжок серії, цікавого проекту поєднання художньої та пізнавальної літератури.
-
- Тетяна Яблонська «Застудились»
-
- Отто ван Веен «Портрет дівчини»
-
- Іван Крамской «Девушка с кошкой»
Загалом «Книга про картину» дуже стильна і незвична для нашої дитячої літератури серія, вона має всі шанси посісти почесне місце на полиці з улюбленими книжками юних читачів, які цікавляться мистецтвом.
