Із життя відомих богатирів
Для багатьох Володимир Рутківський – автор умовно новий. Його «перевідкрили» завдяки видавництву «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», яке познайомило читача із трилогією про джур. Але ж читачі старші – як-от автор цієї рецензії – чудово пам’ятають Рутківського ще за його книжечкою «Гості на мітлі» (1988) – прекрасним, як тепер сказали б, міським фентезі. Крім повісті про Бабу-Ягу та її кота, у «Гостях…» була й інша – «Бухтик з тихого затону» – теж чудова повість-казка для дітей.
«Сторожова застава», до речі, вперше теж вийшла друком ще 1994 року, в журналі «Однокласник». Але нинішня версія повісті оновлена й доповнена – то й говоритимемо про неї.
Звичайний школяр, Вітько Бубненко з села Воронівка вирішує більше довідатися про історію рідного краю. Він та його друзі звертають увагу на таємничу печеру в Чортовому Яру – й унаслідок загадкового випадку Вітько опиняється в 1097 році, там, де колись проходила межа між землями русичів та половців. Він знайомиться з Іллею Муровцем, Олешком (якого ще не кличуть Поповичем), Добринею, навіть із Володимиром Мономахом. І невдовзі стає свідком та учасником небепечних, кривавих подій…
«Вже не раз і не двічі задивлявся Вітько на ті черешні, що росли на дідовому дворищі. Високі, з рідким розлогим гіллям, вони були густо всіяні великими бурштиновими ягодами. Такі черешні у їхній Воронівці росли хіба що у пасічника діда Трохима. А смачні ж, як мед! Особливо ті, що потріскалися. Навколо них завжди кружляли бджоли.
До черешень діда Овсія через тих бджіл теж не можна було протовпитися…»
Сюжет, здавалося б, не новий: скільки уже було творів про дітей, які потрапляли в минуле! Але «Сторожова застава» з перших же сторінок чимсь підкупає. Не скажу, що аж надто захопливим чи сповненим несподіванок сюжетом. Але в героїв Рутківського віриш одразу й беззастережно. Він пише напрочуд яскраво: з упізнаваними нотками іронії, з умінням перейти від ліричної замальовки до бойової сцени. При цьому письменник не зловживає ні повчальними пасажами, ні спробами прочитати лекцію на історичну тему. Все, що треба знати читачеві, прийде, – але поміж іншим, у слушний час.
Герої «Сторожової застави» настільки зачаровують, що зрештою «ковтаєш» навіть кілька побутових, не прив’язаних до основного сюжету епізодів. І певна умовність у зображенні половців, зрештою, не така вже й кричуща.
Звісно, про богатирів написано чимало книжок, але Рутківський зміг зробити їх оригінальними й упізнаваними. І якщо короля робить його почет, то богатирів Рутківського, безумовно, – ті люди, поряд із якими вони жили: тітка Миланка, дід Овсій, Росанка, таємничий болотяний Велес…
До речі, коли вже ми згадали про почет, гріх не сказати, як видано «Сторожову заставу». Художник Максим Паленко, який оформлював і попередні «абабагаламажині» книжки Рутківського, зробив понад сорок чудових ілюстрацій. Часто малюнки відтворюють події повісті не буквально, та це лише додає їм привабливості (як і те, що деякі з них містять алюзії на відомі шедеври світового живопису).
Загалом «Сторожова застава» – один із тих творів, які, на мою думку, варто обов’язково прочитати в дитинстві. А потім – під настрій неодноразово перечитувати й передивлятися малюнки. Категорично раджу!
