Казки для дітей війни
Автор: БараБука
«Нецікаво!» – відрубує дівчинка років восьми, почувши, що ось ці дорослі, які щойно прибули до табору в Пирогові, збираються читати з ними казки. Не майстер-класи проводити, не танцювати й не співати, не ставити виставу. Читати казки. Але Сашко Лірник, чи не єдиний на всю Україну «фаховий» казкар (бо ж чи є такий фах?), до такого прийому звик. Каже, багато дітей звикли вважати казку чимось нецікавим, а послухавши його, змінюють думку, включаються у процес і стають у цій казці співтворцями.
У літньому таборі для дітей «Родовід січ», що на території музею в Пирогові, тепер перебувають діти з Луганщини й Донеччини. Поки їхні батьки облаштовуються жити на новому місці, діти сплять у наметах на свіжому повітрі, купаються тут-таки в басейні, тренуються, граються, майструють, плетуть блакитно-жовті феньки, пишуть вірші, читають. Тут зразкова дисципліна, діти засмаглі, здорові й усміхнені.
Нині вони слухають казки, проте не лише слухають, а й беруть участь в інсценізації цих казок, тут-таки, на місці. Сашко Лірник запевняє, що може знайти підхід до будь-якої дитини. «Це, мабуть, приходить із досвідом, із талантом. Я коли розказую, відразу дивлюся – хто на кого схожий, який у кого характер, я це вже вгадую. Які секрети? Треба просто любити дітей. Я вже двадцять сім років розказую казки, ґуль собі набив багато, – розповідає казкар. – Тут і старші, й менші слухачі. Для кожного своя фраза є, якийсь рух, адже казка розказана – це завжди імпровізація».
Сашко Лірник: «Оце покоління, яке тепер воює за незалежність України, виросло на моїх казках»
Після «сеансу казкотерапії» 11-річний хлопчина хвалиться, що за час перебування в таборі прочитав аж п’ять томів «Гаррі Поттера». Очевидячки, Віктор Морозов, перекладач творів Роулінґ, мав таки рацію, коли казав про «українізацію Гаррі Поттером», бо з обкладинки грубенького тому видно, що книжка таки українською. «Гаррі Поттер і Орден Фенікса» затягує, тож хлопець всідається з книжкою просто перед казкарем, щоб і казки не пропустити, й книжку дочитати. За годину ділиться успіхами: стверджує, що п’ятий том подужав за один день. Залишилося дев’ять днів у таборі – і ще два не менш грубі томи.
Інна з Луганська (9-й клас) пише чудові вірші українською та російською
А хтось тимчасом пише вірші…
9-класниця Інна з Луганська приносить свої вірші, записані в мобільному телефоні. Перепрошує, що не на папері, і що українською – тільки два. «Мама у меня россиянка, но она патриотка Украины, – розповідає дівчина. – Я раньше воспринимала Украину как должное, а сейчас я ее обожаю». Інні запропонували залишитися в Києві, після школи вона думає вступати на одну з гуманітарних спеціальностей. Від вступу на туристичний бізнес, куди планувала подаватися ще кілька місяців тому, її відмовили. Поруч із Інною сидить її ровесниця з Жашкова, яка теж пише вірші. Обом казкар порадив розвивати свої поетичні таланти. За словами Сашка Лірника, діти постійно підходять до нього зі своїми творами, дуже талановиті діти. З-поміж них казкар шукає для себе учнів, бо його мистецтво – на межі зникнення. «Казки ніхто не хоче розказувати, всі думають, що це дурниця. А насправді казка – це найголовніше, що є в житті, – переконаний Лірник Сашко. – Це щось велике, те, на чому формується культура людей, те, що формує наше мислення. Казка – це найсильніше, що може бути, сильніше за всі пісні й танці, бо вона діє на підсвідомість. Оце покоління, яке тепер воює за незалежність України, виросло на моїх казках».
