Книжка як дія, або «Сміття від А до Я…»
Існує тисяча способів написати книжку, зокрема науково-популярну. І хоч зазвичай ми знаємо лише імена автора та ілюстратора, кожна книжка – це певною мірою командна робота. Однак створити книжку цілою командою підлітків та дорослих– ідея як мінімум небуденна.
У лютому-березні цього року столичні школярі, учні Введенської гімназії №107, та благодійний видавничий проект «ЛакіБукс» (створений БФ «Я Майбутнє України» та ІТ-компанією «Lucky Labs») об’єднали свої зусилля для покращення нашого довкілля. Темою екологічного воркшопу, яку діти обрали спільно зі своєю кураторкою, дитячою письменницею Галиною Ткачук, став сміттєвий апокаліпсис. І боротися з ним школярі вирішили не лише власними зусиллями (зокрема запустивши в соцмережах екофлешмоб під гештегом #підбери), а й привертанням уваги до цієї проблеми випуском науково-популярної книжки про сміття.
Протягом місяця юні екоактивісти збиралися в Подільській районній дитячій бібліотеці та разом із Галиною Ткачук опрацьовували інформацію, вправлялися в письменницькій майстерності та аргументуванні власної позиції. До занять-тренувань долучалися також кліматична активістка Катерина Мірошніченко та дизайнер-ілюстратор дитячих видань Віталій Бугара.
А наприкінці березня Галина Ткачук та її підопічні провели у книгарні видавництва «Смолоскип» презентацію-звіт своєї роботи. Уже цього року в «ЛакіБукс» обіцяють видати науково-популярну книжку про сміття, написану спільно зі школярами. БараБука розпитала Галину Ткачук про майбутню книжку і як воно – керувати цілим загоном юних письменників-екоактивістів, рішуче налаштованих побороти сміттєвого монстра.
– Як виникла ідея цього проекту?
– Коли ми з гуртом 12–14-річних колег почали обговорювати питання екології, які нас найбільше цікавлять, то ніби сама собою з’явилася тема сміття, сортування відходів, технологій переробки. Моє пояснення, чому так сталося, дуже просте – це питання зі сфери практики, із нашого щодення. Бо менеджмент відходів та зменшення (або й обнулення) кількості сміття, яке ми створюємо, – у компетенції кожного учасника проекту. І разом із тим – це зовсім не щось дрібне, це справді важливо.
– Що на етапі початку роботи над проектом здавалося найскладнішим завданням, а що виявилося таким на ділі?
– Для мене все, що відбувається в полі обговорення, – це завжди складно, але по-хорошому складно. Інспіраційно складно, так би мовити. Однак перешкоди для роботи були здебільшого зовнішні: морози, карантин, хвороби, свята. Загалом сучасні діти, особливо підлітки, мають дуже завантажений графік із уроками, домашніми завданнями, гуртками. Тож, можна вважати, мені ще пощастило, що я мала можливість протягом місяця регулярно зустрічатися із ними 🙂
– Якою задумувалася майбутня книжка, фантастичною чи реалістичною – і якою вона зрештою стане?
– Вона іще в процесі, тому мені не випадає говорити про її фінальний вигляд. Але оскільки мої співавтори запропонували тексти обох напрямків, то в мене немає вибору окрім того, щоби створити книжку колажною. Бо в моєму уявленні тема сміття, забруднення, сортування відходів – різнобарвна і різноаспектна.
«Менеджмент відходів та зменшення (або й обнулення) кількості сміття, яке ми створюємо, – у компетенції кожного учасника проекту. І разом із тим – це зовсім не щось дрібне, це справді важливо»
– Ваш особистий топ-5 найяскравіших ідей, метафор чи сюжетів, які виникли навколо «сміттєвої» теми.
– Серед несерйозних варіантів були, наприклад, таки:
«Я пізнаю сміття»,
«Сміття – наше життя»,
«Освідчення сміттю»,
«Сміття – теж людина»,
«Сміття від А до Я…».
Фото Анни Третяк
– Чи взяли б Ви участь у подібному проекті ще раз (чи, можливо, плануються наступні, з іншою тематикою)?
– Уся моя творча робота з дітьми орієнтована на практичний результат. Коли я викладаю в літніх міських дитячих таборах – ми разом створюємо газети й книжки. Працюючи протягом року з класом, я намагалася також зробити так, щоби кожна написана робота була не просто вправою, а й мала якесь практичне чи ігрове значення. На літературному гуртку «Написатор» ми само собою пишемо й видаємо самвидавівські книжки. Звісно, більшість цих творів не у вільному доступі, однак на сайті БараБука, наприклад, можна прочитати дитячі відгуки на новинки українських авторів.
Фото Івана Любиша-Кірдея
– А як роль письменниці поєднується з роллю кураторки цілої групи юних письменників? І чи було це більше створення сюжетів, чи все ж дослідницька робота?
– Нашим завданням було передовсім створити детальний проект книжки. Із науковою частиною нам допомагала екологиня Катерина Мірошниченко. Також у тексті книжки будуть результати кількох маленьких експериментів, але це поки що секрет.
А щодо поєднання, то бути кураторкою юних письменників – це моя улюблена робота. Адже цей проект – один із багатьох, які полягали і полягають у такому спілкуванні. Письменництво й кураторство юних письменників не просто чудово поєднуються, а й у моєму випадку, жити не можуть одне без одного.
Чільне фото Валентини Вздульської
