Книжка з Міжчасся
Шкільні друзі та перша закоханість (коли не знаєш, чого хочеш від дівчинки, але вже сприймаєш її приятеля як суперника), юнацький максималізм та гостре відкидання компромісів, постійне випробування себе на міцність, зокрема антизаконними засобами, шкільний суд та перший привід у міліцію. Про це розповідає Ніна Бічуя у книжці «Шпага Славка Беркути», написаній у 1970-х роках і перевиданій нещодавно «Старим Левом».
Цей твір для підлітків і про підлітків має навдивовиж яскраву й образну мову. Саме вона передусім відрізняє «Шпагу…» від сучасних підліткових книжок із їхнім динамічним сюжетом, але бідним психологізмом, і від тих навчально-дидактичних видань, які публікували для дітей і молоді в Радянському Союзі.
Хто був тоді зразком? Піонери-герої, воїни-борці з фашистами, чесні трудівники, активісти-комсомольці. Суттєвий мінус цих персонажів був у тому, що їх малювали винятково світлими фарбами, без півтонів. Це були ідеальні люди, недосяжні взірці… напрочуд пласкі й нудні. До того ж сексу в СРСР, як відомо, не було, тому про стосунки між чоловіками й жінками писали як про покійника – або добре (без ревнощів, сумнівів, пристрастей, трагічних помилок), або нічого.
Цей твір для підлітків і про підлітків має навдивовиж яскраву й образну мову. Саме вона передусім відрізняє «Шпагу…» від сучасних підліткових книжок із їхнім динамічним сюжетом, але бідним психологізмом, і від тих навчально-дидактичних видань, які публікували для дітей і молоді в Радянському Союзі.
І ось Ніна Бічуя зважилася правдиво написати про життя, сумніви, закоханість і проблеми з батьками звичайних школярів – про з дитинства хворобливого Славка Беркуту, який зумів перебороти себе й стати чемпіоном із фехтування, гарненьку й розумну Лілі Теслюк, яка найкраще у класі знала англійську мову й займалася балетом, Стефка Вуса з неблагополучної родини, який знайшов сороку з перебитим крилом, Юлька Ващука, який малював диких коней, ніби відчуваючи, що йому не вистачає їхньої свободи й сміливості… Кожен персонаж має хороші й погані риси, проходить власні випробування, і тому для читачів із радянського минулого це була чи могла бути, якби її вчасно прочитали, книжка-відкриття, книжка-одкровення, книжка-найкращий друг. Тим паче, що в ній ішлося про Львів, який поруч із Ригою вважався нашою «Європою».
Обкладинка старого видання
А що сьогодні? Сучасний читач розбалуваний коміксністю сюжетів, де герой рятує світ, вивчає чари, подорожує в минуле чи майбутнє, перемагає міжпланетних бандитів… Чи не загубиться серед цих фосфоресцентних картинок світлий акварельний етюд Ніни Бічуї? Чесно кажучи, не знаю. Тим паче, що серед спокус для молоді є й інші, ще більш нав’язливі й доступні – комп’ютерні ігри, художні фільми, соцмережі…
Я впевнена, що лише людина, якій потрібні справжні почуття, чесна із собою та іншими, достатньо розумна, щоб відчути фальш (чи багато таких серед 11–15-річних?) належно оцінить «Шпагу Славка Беркути». Не подумайте, що це означає, буцімто тут нудний сюжет, зовсім ні. Незвичність тексту в тому, що автор – із точки зору персонажа – розповідає про думки й душевний світ кожного підлітка, дає нам можливість відчути й побути деякий час кожним із героїв.
Але ж магія літератури й полягає в подібному перевтіленні! Франц Кафка в мемуарах згадував письменника, який поклав собі до рота живу мишу й з’їв її, щоб якомога точніше описати відчуття кота. Література позбавляє нас необхідності самим «жувати живу мишу». Читаючи, можемо побувати «у шкірі» бабусі-інваліда, кінозірки, спецназівця, школяра – перевтілюватися в кого завгодно, аби майстерності письменника вистачило для змалювання об’ємної картини життя. У Ніни Бічуї це вийшло. І тому її книжка дає привід задуматися й здобути особливий досвід, а не просто розважитися читанням і забути все – і сюжет, і героїв – за кілька днів.
