Книжкова діаспора, або Хто купує 30 кг книжок

Автор: Наталія Ясіновська


Живучи закордоном, доводиться звикати до нових смаків або шукати замінники, щоб улюблена страва смакувала, як удома. Але є речі, які нічим не можна замінити. Це – книжки українською.

Читайте також: Мобільні бібліотеки. Американський досвід

Українська дитяча література як культурно-свідома відповідальність

Як купують?

Хочеш українську книжку – шукай шляхи, як її роздобути. Здавалося б, найпростіше – знайти онлайн-крамницю з українськими товарами. Та біда, що такі крамниці довго не живуть: невигідно. Ціни зависокі, і виходить простіше за нагоди скупитися в Україні або замовити щось родичам. Та й, що стосується книжок – це здебільшого сучасна класика на зразок «Улюблених віршів». Новинок там не знайдеш.

Те саме можна сказати про розкладки на українських фестивалях, святах при церквах – обмежений асортимент і зависокі ціни. І навіть якщо я розумію, звідки та ціна береться (людина мусила привезти з собою чи заплатити за пересилку книжок, плюс плата за дозвіл торгувати), моєму гаманцеві від цього не легше, тож доводиться шукати інші шляхи.

У докарантинні часи багато хто скуповував книжки під час візитів до України. І навіть якщо вони не поміщалися в багаж, можна було доплатити за додаткове місце, це все одно вигідніше й надійніше за пересилку. Наразі найоптимальнішими є два варіанти – замовляти в Україні або купувати через читацькі групи у фейсбуці. Деякі книжки є й на Amazon, на Ebay, але це крапля в морі і, знову ж таки – кусючі ціни.

Із замовленнями в Україні також не все так просто, бо й досі не всі видавництва та онлайн-крамниці відсилають книжки закордон. Серед тих, які відсилають, зокрема, «Моя книжкова полиця», «Книгаренька», ВСЛ, «Урбіно», «Ранок», «Наш формат». (Якщо знаєте інші крамниці, доповнюйте список, я назвала ті, в яких замовляла або я, або мої знайомі.) Часто малі видавництва готові надіслати замовлення у будь-який куточок світу, але якщо тобі потрібно дві-три книжки, то пересилка буде дорожчою за самі книжки.

Інша проблема – оплата. Навіть серед тих крамниць, які пропонують пересилку закордон, не всі приймають картки іноземних банків. Можна, звісно, домовитися з родичами, щоб вони заплатили, а потім переказати їм гроші за допомогою Moneygram, наприклад. Як бачите, шлях до української книжки з-за кордону непростий і тернистий. Так що є куди рости і вдосконалюватися.

Отже, ви вирішили замовити книжки онлайн. Можна купити одразу у видавництві чи онлайн-книгарні, яка пропонує книжки різних видавництв. Можна купувати на видавничих розпродажах і акціях, а також спільних закупівлях, щоб побільше й подешевше. Тут уже точно знадобляться родичі чи друзі – щоб зібрати всі ваші книжкові скарби, гарненько запакувати й відправити вам. Зате скільки ж щастя, коли тобі приходить 25-30 кг книжок! Так, тут, у Штатах, ми рахуємо книжки кілограмами!

Хоча особисто я не можу стільки чекати, бо ж хочеться новинок! Тому мені посилки приходять частіше (ах, це солодке очікування!), але менші. Трапляється, що посилки губляться, – рідко, але таке буває. Тому не всі довіряють Укрпошті, а надсилають замовлення через «Meest» (що не робить книжки дешевшими…).

Якщо ж немає сил чекати посилку з України, можна відстежувати книжки, які виставляють на продаж у читацьких групах. Досить активна група у США – Books Buy&Sell Ukrainian. Як зрозуміло з назви, учасники групи купують і продають книжки – як нові, так і вживані. Відповідно, ціни також різняться. Для когось це можливість без зайвих клопотів купити українську книжку, для когось – нагода продати уже прочитану, для якої бракує місця в домашній бібліотеці. Особливо це стосується дитячих книжок: діти виростають, а в місцеву бібліотеку книжку не здаси. Або прочитали новинку – і передали її в нові руки.


Кілька фактів

  • Посилка (авіа) летить з України у США 3-4 тижні (за сприятливих умов), часто – 5-6, а в темні ковідні часи – усі 8-10.
  • Пересилка з України до США додає до вартості книжки $4-4.50.
  • Вартість пересилки часто дорівнює, або й перевищує, вартість книжок.

Що читають?

Попри те, що на «традиційних» розкладках на фестивалях чи в онлайн-крамницях, де книжки – лише один із видів товарів, можна знайти переважно перевірені часом видання, українці у США охоче купують книжкові новинки. За спостереженнями адміністраторки групи Books Buy&Sell Ukrainian Ірини Матвійчук, якщо спочатку у групі охочіше купували книжки великих знаних видавництв (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, ВСЛ), то тепер менше уваги звертають на видавництво, більше – на зміст, тож активно купують книжки невеликих нішових видавництв. На жаль, сучасних українських авторів не дуже знають: учасники групи зазначають, що більше оглядів і відгуків трапляється на перекладні видання. Відповідно, купують частіше переклади. Зокрема, тих книжок, які відомі й добре знані у США – Джулію Дональдсон, Роба Скоттона (серія про Сплета). Серед українських авторів знають і купують Сашка Дерманського, Юрія Винничука, Наталію Чуб, Сашка Лірника, Івана Андрусяка, Надійку Гербіш, Катерину Міхаліцину.

Як і в Україні, батьки стають усе вимогливішими до книжок, які вони читають своїм дітям. І хоч у дитячій книжці особливо важливе художнє оформлення, не менш важливий і зміст. Наприклад, Дід Мороз – явно зайвий персонаж, тож дивує його присутність у дитліт. А малих читак українського походження ще й плутає неймовірно. Миколай, Санта, Дід Мороз – то хто ж є хто і чому їх так багато?

Зрозуміло, що батьки звертають увагу на мову. Для дітлахів, народжених у Штатах, чи тих, хто вже якийсь час живе тут, важливо працювати над мовою – підтримувати, вдосконалювати, збагачувати. Тому хочеться читати гарною соковитою мовою, без русизмів. Русизми добряче відвертають від книжок (насамперед батьків, які виловлюють ці моменти), навіть якщо це гарно оформлене видання.

Юним американцям українського походження також незрозумілий суржик чи російська транслітерація як прийом. Можу навести приклад з власного досвіду. Я читала доньці «День усіх білок» Ірени Карпи. Скажу чесно, спокусили мене ілюстрації Наталки Гайди. Не аналізуватиму всю повість, бо це не є метою статті, скажу лише, що моя восьмирічна донька абсолютно не розуміла персонажів, які говорили російською. Тож я просто перекладала їй українською. Це не претензія і не зауваження, кожен автор сам обирає способи вираження свого задуму. Просто факт, що дітям, які народилися і ростуть в інших країнах, оці вкраплення російською – все одно що китайською.

Для відчуття ритміки й мелодики мови важливо читати дітям поезію. Але не все так просто. Найменші добре сприймають простенькі віршики, бо йдеться навіть не стільки про зміст, скільки про настрій, емоцію, яку передає дорослий. А вже трохи старші, більш орієнтовані на зміст, не завжди розуміють асоціації, жарти, мовні ігри, бо чим старші діти, тим більше в їхньому житті англійської й американських реалій.

За словами Ірини Матвійчук, найбільше купують книжки на 4-7 років. Це вік, коли батьки багато читають дітям. Пізніше ж діти все більше читають самі, беруть книжки у шкільних і міських бібліотеках, а українською часто не можуть подужати те, що б їм було цікаво. Тому, на мою думку, важливо чимдовше читати дітям уголос. Старшій доньці ми з чоловіком читали років до одинадцяти. Звісно, вона тоді вже багато (дуже багато!) читала сама, але оці спільні читання дуже зігрівали нас. Це час, проведений разом, це теми для розмов, спільні словечка і жарти, які надовго лишаються з вами. «Що ж ти за створінькало таке?» – можемо сказати до кота. Це з «ВДВ» Роалда Дала. Чи: уррра-ууу! (Серія про Малого Вовчика Іана Вайброу). Або ж золота фраза пана Белло, якого вигадав Пауль Маар: «Цукерки – це заужди добре». Це те, що не забувається. І підтримує рівень української також J.

Книжки – це не лише спільний час, розвиток мови, це ще й вікно в Україну. На жаль, не всі родини мають змогу часто навідуватися до українських родичів. Відповідно, діти мало знають про життя в Україні. І отут книжки відчиняють двері в інший світ, бо ж садочково-шкільне життя в Україні й Америці суттєво відрізняється. Це чудова нагода відповісти на кілька «чому» і розповісти про власні шкільні пригоди й переживання. На дітей чекає купа відкриттів: у школі не було комп’ютерів? Не було смартфонів? Ви не могли подивитися мультики, коли хотіли? На обід у школі не їли піцу?!?! Мамо/тату, та як же ви вижили!? 🙂

Чого бракує?

Одне з перших складних завдань для батьків дітей-білінгв – навчити читати мовою, якою малюки не спілкуються в садочку чи школі. Моя старша донька читала буквар, бо вже вміла читати, коли ми переїхали до США. Для навчання молодшої я використовувала картки зі складами, з яких пізніше ми складали слова. Буквар для неї був складний і нецікавий. Тож ми просто читали слова, а потім речення із її улюблених книжок. Та все ж було б гарно мати простий і цікавий буквар, з яким і батькам було б легко працювати, і дітям цікаво навчатися.

Одразу за цим можна озвучувати й наступні потреби – прості книжки для читачів-початківців, не більше як на 2-3 речення на сторінку, щоб не налякати малих читайликів. Наступні етапи добре заповнюють книжки «Читальні» від видавництва «Ранок». А потім – знову прогалина. Дитина ще не розчиталася, сама ще не готова братися за книжки, які їй читають батьки, але вже не хоче читати «малюцькі» книжечки. У США видають багато chapter books (книжок із розділами), розрахованих саме на таких читачів. Це динамічні історії, поділені на зовсім короткі – 1-3 сторінки – розділи. Вони дуже допомагають розчитуватися і вірити у свої сили: «Я прочитав аж два розділи!»

Ще на цьому боці океану дуже хотілося б побільше дитячого нон-фікшену з історії й культури України. Це ніша, яку зараз впевнено заповнює видавництво «Портал», створюючи яскраві, цікаві й сучасні книжки. Сподіваюся, їх буде ще більше, і вони полюбляться маленьким читайликам з українськими коренями по всьому світу, бо історія і культурні традиції – це ниточки, які нас пов’язують.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: