Коли учасники виростають із читацьких клубів
Автор: БараБука
Друга частина матеріалу рубрики #НовеЧитання про книжкові активності від програми промоції читання «Текстура» (Івано-Франківськ). В першій частині керівниця програми Ярина Микитин розповіла про читацькі клуби для дітей. Сьогодні пропонуємо зануритися у тему читання підлітків.
Після року роботи з дітьми вікових категорій 6–8 та 10–12 років нам стало цікаво розширити аудиторію й захопити старших підлітків. До того ж ми почали отримувати запити як від самих учасників, так і від їхніх батьків про створення клубу для старших дітей.
Для підлітків 14–16 років ми вирішили не повторювати формат читацького клубу. Нам хотілося створити простір, де книжка буде приводом для розмови про важливі теми, власні переконання та досвіди. Так народився дискусійний клуб.
До команди долучився вчитель та модератор дискусійних клубів Володимир Половський, якому відгукнулася наша ідея та запропонований список книжок. Разом ми почали шукати формат, який дозволяв би підліткам не просто говорити про прочитане, а аргументувати власну позицію, слухати інших та вести змістовний діалог.
У першому сезоні дискусійного клубу взяли участь двадцять підлітків. Ми зустрічаємося раз на місяць і обговорюємо книжки у форматі «класики» та «новатори». Читаємо дуже різні за жанром і тематикою тексти від «Відьма вмирає втретє» Юлії Нагорнюк до «Країни блакитних орхідей» Мирослава Капія, а потім намагаємося відповісти на запитання: чи може ця книжка стати класикою? І головне — чому? Новатори в свою чергу ж стають на бік, того що книжка не може називатися класикою, і аргументують чому.
Саме тут починається найцікавіше. Підлітки сперечаються, переконують одне одного, шукають аргументи, наводять приклади, згадують інші книжки та культурні явища. Часто одна й та сама книжка отримує зовсім різні оцінки, але саме це робить дискусію живою та захопливою.
Для структурування обговорень ми використовуємо метод «Шести капелюхів мислення», розроблений психологом Едвардом де Боно. Він дозволяє подивитися на проблему з різних точок зору та відокремити емоційні реакції від логічних аргументів. Кожен учасник отримує можливість висловитися через певну роль, а розмова стає більш глибокою та багатогранною.
Ми також намагалися зробити клуб місцем, де хочеться бути. Залучали видавництва для надання знижок на книжки та невеликих подарунків для учасників, приносили смаколики та напої, заохочували підлітків приносити щось своє. Здавалося б, дрібниці, але саме вони допомагають створити атмосферу, в якій комфортно проводити час разом.
Цей формат перевершив наші очікування. Ми хвилювалися, що старші підлітки будуть менш відкритими до нових спільнот або надто зайнятими навчанням та власними справами. Насправді ж за сім місяців зустрічей сформувалася дуже дружня група, яка вже почала вигадувати активності поза межами клубу. Наприклад, зараз учасники разом із Володимиром працюють над власною Dungeons & Dragons кампанією.
Особливо тішить те, що частина учасників дискусійного клубу — це діти, які колись прийшли до нас у перші сезони читацьких клубів. Вони підросли й перейшли в наступну вікову категорію, але залишилися з нами. Для мене це один із найважливіших показників того, що ми рухаємося в правильному напрямку. Адже фактично ми зрощуємо власну аудиторію через книжки, спільноту та спільний досвід. І якщо діти повертаються до нас через кілька років уже в новому форматі, значить усе це має для них цінність.
Що мотивує нас продовжувати?
Часом нас запитують, чи не складно працювати з дітьми та підлітками. І відповідь завжди однакова: складно. Це аудиторія, яка дуже швидко відчуває нещирість, не буде приховувати, якщо їй нудно, і завжди покаже, коли формат не працює. Але саме тому робота з дітьми приносить так багато радості та сенсів.
Найбільше нас мотивують моменти, коли ми бачимо, як змінюються учасники. Коли дитина, яка на першій зустрічі боялася висловити свою думку, за кілька місяців активно дискутує про книжки. Коли підлітки починають дружити поза межами клубу. Коли батьки пишуть, що дитина самостійно просить купити нову книжку або починає більше читати вдома.
Особливо цінними є історії тих учасників, які ростуть разом із нами. Коли діти переходять із молодших читацьких клубів до старших форматів, а потім повертаються вже на дискусійні зустрічі, ми бачимо результат роботи не в цифрах, а в людях. Це нагадує нам, що спільнота формується поступово — від однієї книжки, однієї розмови й однієї зустрічі до багаторічних зв’язків.
Мабуть, саме це і є нашою головною мотивацією. Ми не просто проводимо події про книжки. Ми створюємо простір, де діти можуть знайти друзів, навчитися слухати й бути почутими, відчути себе частиною спільноти та зрозуміти, що їхня думка має значення.
І поки ми бачимо, як після чергової зустрічі діти не поспішають розходитися додому, а продовжують говорити між собою про книжки, життя чи нові ідеї, ми знаємо, що хочемо продовжувати.
Які зміни ми спостерігаємо після трьох років роботи?
Працюючи з дітьми та підлітками, дуже легко потрапити в пастку очікування швидких результатів. Але більшість змін, які ми спостерігаємо, відбуваються поступово й часто стають помітними лише через кілька років.
Напевно, найважливіше для нас спостереження — це те, що діти повертаються. Повертаються на наступні сезони, приводять друзів, рекомендують клуби своїм знайомим, а згодом переходять із молодших форматів у старші. Сьогодні серед учасників дискусійного клубу є підлітки, які колись приходили до нас на перші читацькі зустрічі. Для нас це свідчення того, що спільнота справді формується та має для них цінність.
Ми також бачимо, як змінюється ставлення до читання. Для багатьох дітей книжка поступово перестає бути лише частиною шкільної програми. Вона стає приводом для розмови, можливістю висловити власну думку, посперечатися або краще зрозуміти себе та інших.
Окремою зміною є те, що довкола клубів формується коло довіри серед батьків. Вони починають сприймати читання не лише як навчальний інструмент, а як спосіб соціалізації, розвитку критичного мислення та емоційної чутливості.
Мені також здається, що за ці роки змінилося саме місто. Коли ми починали працювати з дитячою та підлітковою аудиторією, таких можливостей було значно менше. Сьогодні ми бачимо більше читань, майстер-класів, книжкових подій у книгарнях та бібліотеках, а також більше авторів і авторок, які приїжджають до Івано-Франківська на зустрічі з молодими читачами. Звичайно, це не заслуга якоїсь однієї організації чи книгарні. Але ми точно відчуваємо, що були частиною цього руху та допомогли зробити розмову про дитяче читання помітнішою в місті.
Втім, найбільше нас тішить інше. Ми бачимо, як діти вчаться слухати одне одного, відстоювати свою позицію вдало підбираючи слова або комунікувати без підвищеного голосу, аргументувати свої думки та бути відкритими до чужого досвіду. У час, коли навколо так багато інформації та швидких реакцій, це здається нам не менш важливим результатом, ніж любов до читання.
Можливо, саме це і є головною зміною. Через книжки ми починаємо будувати не лише читачів, а й уважніші, відкритіші до діалогу спільноти. Бо зрештою діти приходять до клубів через книжки, але залишаються в них через людей.
Що б ми порадили тим, хто хоче створювати читацькі клуби у своєму місті?
За три роки роботи ми не знайшли універсальної формули успішного читацького клубу. Але є кілька речей, у яких переконалися на власному досвіді.
Насамперед варто починати не з книжок, а з людей. Перш ніж формувати програму, спробуйте зрозуміти, для кого ви створюєте клуб і який запит існує у вашій спільноті. Часто дітям потрібне не лише читання. Вони можуть шукати друзів, нові знайомства, відчуття приналежності, можливість бути почутими або просто безпечний простір для проведення часу. Саме тому ми завжди намагалися слухати свою аудиторію та адаптувати формати до її потреб.
Не менш важливими за книжки є люди, які працюють із дітьми. Ми переконалися, що хороший куратор чи модератор — це не обов’язково людина, яка прочитала найбільше книжок. Значно важливішими є вміння слухати, модерувати розмову, підтримувати цікавість і створювати атмосферу, у якій кожна дитина почуватиметься комфортно. Книжкові знання можна здобути, а от щирий інтерес до дітей та повага до їхньої думки замінити значно складніше.
Ще один важливий урок — читання не обов’язково має обмежуватися розмовою про текст. Нам добре допомагали різноманітні інтерактивні елементи: читацькі щоденники, творчі завдання, малювання, робота з пластиліном, ігри, дискусійні формати та інші способи взаємодії з історією. Часто саме через гру або творчість діти починають відкриватися та занурюватися в книжку глибше.
Також ми б радили не оцінювати успіх клубу виключно кількістю учасників. Звичайно, повні групи радують, але не менш важливими є інші показники. Чи повертаються діти на наступний сезон? Чи приводять друзів? Чи продовжують спілкуватися між собою після завершення зустрічей? Чи просять порадити наступну книжку? Саме такі речі часто говорять про реальний вплив значно більше, ніж статистика відвідуваності.
І, мабуть, найголовніше — не боятися змінювати формат. Наші читацькі клуби сьогодні відрізняються від тих, які ми запускали на початку. Ми постійно тестували нові підходи, дослухалися до учасників, відмовлялися від того, що не працює, і вигадували нові формати. Гнучкість виявилася не менш важливою за планування.
Зрештою, читацькі клуби — це не про те, як змусити дітей читати більше. Вони про створення простору, де книжка стає приводом для спілкування, дружби, відкриттів і спільного досвіду. А все інше виростає вже з цього.
Працюючи над читацькими клубами, ми поступово накопичували не лише досвід організації зустрічей, а й розуміння того, що допомагає дітям взаємодіяти з книжками глибше. Так народилася ідея читацьких щоденників для дітей та підлітків — інструменту, який допомагає не просто фіксувати прочитане, а розмірковувати над історіями, формулювати власну думку та будувати особисті стосунки з читанням.
Фактично ці щоденники стали продовженням усього, чого ми навчилися за роки роботи з клубами. У них зібрані підходи, завдання та принципи, які ми тестували разом із дітьми під час зустрічей. Саме тому ми сприймаємо їх не лише як видання для читачів, а й як своєрідний ресурс для бібліотекарів, книгарів, учителів, культурних менеджерів та всіх, хто хоче створювати власні читацькі спільноти. Ми будемо раді, якщо цей досвід надихне когось започаткувати читацький клуб у своїй школі, бібліотеці, книгарні чи громадському просторі. Адже чим більше місць, де діти можуть зустрічатися довкола книжок, тим сильнішою стає культура читання загалом.
Матеріал підготували в межах проєкту «Сприяння діалогу для інтеграції та стійкості в громадах Івано-Франківська» завдяки підтримці благодійної організації Renovabis.
Автор фото — Антон Сорочак.
