Коли вони не слухають і не чують

Автор: БараБука

Чому дитина б’ється і не співчуває чужому болю? Чому вередує у велелюдних місцях і проситься на ручки? Чому обманює і не виконує обіцянок? Чому не чує прохань і треба повторювати по сто разів? Чому, чому, чому… Розібратися в цьому допоможе порадник «Дитина не слухає. Що робити?», авторкою якого є дитячий психолог Ліля Дубінська.

Видання містить аналіз і поради щодо ситуацій, із якими стикаються батьки дошкільнят безпосередньо або ж свідками яких стають. Частину рекомендацій можуть застосовувати й батьки школярів допідліткового віку. Психолог пояснює причини вередів, плачів та обманів у малих неслухів та пропонує алгоритм дій для дорослих. Наприкінці кожного розділу авторка подає короткий висновок із практичними настановами.

«Виховання – це насамперед задоволення, потамування базових уроджених потреб маленької людини». «Маленька дитина не вередує, не шкодить, не чинить «на зло» батькам. Вона потребує їхньої любові й розуміння. Малеча що є сил прагне відгукнутися на доброзичливість і віру в те, що вона потрібна і її люблять. Вона реально прагне зрозуміти своїх батьків»

Підсумовано видання списком методів спілкування з дитиною, покликаних покращити взаємини батьків і дітей. Наприклад, «Дякуйте малюкам і за справи й за старання», «Віддзеркалюйте почуття малюка», «Дотримуйтесь правила двох повторень» тощо. Мова порадника легка й зрозуміла як педагогам та психологам, так і нефахівцям – батькам, які, звісно, і є головною цільовою аудиторію видання. Негрубу книжечку (всього сто з хвостиком сторінок) легко прочитати за один вечір, а поради психолога взяти на озброєння й застосовувати протягом усього батьківства. Це підтверджують і автори передмов, зокрема слово надали «звичайній мамі» Тетяні Дідух, «мамі Єгора»: «Схвалювати й цінувати індивідуальність, не привласнювати малюка цілком собі, не створювати прецедент беззаперечної слухняності…» – підсумовує вона загальний принцип книжки. «Особисто для мене як для мами, ця книга є постійним, невичерпним і щедрим джерелом натхнення. Вона навчила любити дитину не для себе, а для неї…»

Із назви книжки можна зробити висновок, що у виданні йдеться про «слухання» дитини, а не про «слухняність»: мовляв, що робити, коли дитина не слухає, не чує. Батьки ж зазвичай шукають рецептів більш глобальних: що робити, коли дитина не слухається, неслухняна. Однак цю редакторську колізію (а чи навмисну гру слів :)) доведеться оцінювати читачеві самостійно.