Комплект віконець до інших світів

Автор: Ксенія Сокульська

Пожвавлення на українському видавничому ринку, яке можна помітити останніми роками, позначилося на розвитку літератури для юної аудиторії. Спеціальні книжки для підлітків нині пишуть, і доволі активно. Їх досі не так багато, як би хотілося, але стає дедалі більше. Розширюються й жанрові горизонти – зокрема в напрямі того, що в англомовному світі зветься speculative fiction. Вигадані світи й далі завойовують молоду аудиторію, а українські письменники й письменниці долучаються до цих «перегонів». Чотири фентезійні романи, про які йтиметься в новому огляді, розповідають про більш як чотири нові світи. Деякі з них так близько, що, здається, їх можна побачити на власні очі – варто лише знайти правильну шпаринку. Інші – незнайомі й абсолютно фантастичні. Але до кожного кортить зазирнути, а то й залишитися там надовго.

«Варта у Грі»: магія поруч

Гуляючи кривуватими вуличками львівського середмістя, дуже легко уявити, що в отій брамі, якщо постукати потрібну кількість разів, відкриється казковий світ. Роман Наталії Матолінець готовий пояснити, яким цей світ буде, – яскравим, жвавим, може, не дуже привітним, але це лише тому, що зазирнули ми до нього в особливу мить. Тоді, коли на міських вулицях точиться запекла Гра між Світлими й Темними магами, відьмами, алхіміками. Суть магічного герцю – встигнути позначити кров’ю суперників (ні-ні, вбивати їх для цього необов’язково, але ексцеси… трапляються) певні мітки, розкидані містом та околицями. Приз – головування фракції в магічному світі протягом наступних ста років. Головна героїня – темна магічка Варта Тарновецька із задоволенням уникла би участі у змаганні, але загадковий чеський красень Златан звертається до неї з пропозицією, від якої важко відмовитися.

«Варта у Грі» – типовий янґ-адалтовий фентезійний екшен, створений за лекалами західних зразків жанру. Тут є стрімкий сюжет, симпатичні герої (багато героїв, надто багато героїв – для тих, хто ризикує заплутатися в численних персонажах другого плану у перевиданні дбайливо додали клапан із роз’ясненням, хто є хто), своя магічна система, оберемок чарів, дрібка кохання і ще місто Львів. «Варта» – міське фентезі, що почувається на своєму місці цілком затишно. Маршрути Гри водять героїв впізнаваними локаціями, герої обмінюються жартами для втаємничених («Вхід у ванну через балкон» – беззаперечний хіт), працюють у кав’ярнях, розрахованих на туристів, і живуть на повну, поки молоді. Цікава особливість тутешнього світу – дорослі маги втрачають свої сили, фактично передаючи їх наступному поколінню. Тож, не дивлячись на те, що більшості героїв львівської авторки 25+, відриваються вони, як старшокласники після останнього іспиту, відтягуючи, поки це можливо, доросле життя. А Гра – ще один спосіб виплеснути молодецьку силу, і то з політичною користю.

Карколомний сюжет змушує якнайшвидше гортати сторінки. Такий темп оповіді призводить до того, що багацько цікавого лишається поза фокусом і авторської, і читацької уваги. Мінливому світу «Варти у Грі» трохи не вистачає конкретності і солідності: ми дуже мало дізнаємося про героїв, окрім кількох центральних, про облаштування світу, функціонування політичної системи, заради якої і борються всі ці молоді і прекрасні, зрештою, навіть про те, чим уже докорінно відрізняються світлі чарівники від темних. Запропонована версія: одні живляться позитивними емоціями, інші – негативними – робоча, але вже той моральний вибір, що постає перед Вартою у фіналі, доводить, що з етикою в цьому світі все має бути складніше. Зрештою, шанси дізнатися про те, чого у «Варті» не вистачило, у нас лишаються – продовження роману напрошується і, очевидно, воно таки з’явиться.

«Реальність Барґеста»: створи свій світ

Якщо персонажі «Варти у Грі» помітно старші за їхню підліткову аудиторію, то частина героїв «Реальності Барґеста» Аліни Штефан – навпаки молодша. Випадково знайдена у трамваї чарівна книжка викрадає «майже чотирирічну» Малу. Рятувати дівчинку мають її сестри – десятилітня Дзиґа і старша на два з половиною роки Читачка, – скотч-тер’єр Дживс і щурик Вустер та численні нові і старі знайомі сестричок. Слід приводить дівчат до лабораторії загадкового Генетика, який отримав дуже дивне замовлення – заселити новостворений світ чарівними істотами «з пробірки». А що світ вийшов барвистий, але не дуже стабільний, то дівчат і їхніх супутників чекатиме попереду багато пригод. Рятуючись від небезпек, героїні дізнаються нове про себе, усвідомлять міць сестринської любові і побачать, яких форматів і наслідків може набувати усвідомлене жертвування власними інтересами.

Як у випадку з попередньої книжкою, «Реальность Барґеста» пропонує пошукати чарівне поруч з нами. Але якщо пригоди Варти та її друзів і недругів відбуваються просто на львівських вулицях (так-так, іноді ще й у лісах), то хоробрим сестрам, створеним Аліною Штефан, все ж таки треба пройти через магічний портал до іншого світу. Світ цей – втілення всіх мрій книголюбів та шанувальників кіно. Розмаїття алюзій, взагалі, є однією з головних принад цього тексту, поряд із пригодницьким сюжетом та привабливими і близькими юній аудиторії героїнями. Але фантастична насиченість фактами, відсилками та подіями робить текст настільки щільним, що іноді він нагадує то стиснуту пружину, то камінь, із якого хоробрий кравчик витиснув усю воду.

Кількість героїв та калейдоскопічна зміна подій змушують шкодувати через те, що у книжці лише 160 сторінок, і деяким підсюжетам лишається малувато повітря. З іншого боку – ситуацію могли би виправити ілюстрації, яких тут страшенно бракує, адже сестри спостерігають за пригодами одна одної то через малюнки у чарівній книжці, то через монітори загадкових Реставраторів світів. Крім того, ілюстрації дали би цю дорогоцінну можливість перепочити хвилинку і знову зануритися в неймовірне.

«Гессі»: хиткий кордон між реальностями

Ще один роман Наталії Матолінець також може розповісти багато цікавого про стосунки сиблінгів. Його головна героїня – тиха мрійниця Гестія Амалія – не завжди знаходить спільну мову зі своєю близючкою – жвавою красунею Генрікою – і неймовірно сумує за нещодавно померлим старшим братом Аїденом. Гессі не може повірити, що брат насправді їх покинув, а тим часом складається враження, що з усієї сім’ї лише вона справді пам’ятає його живим. Розрадити смуток дівчини, що живе в чарівному світі нескінченної Прекрасної епохи (шовкові сукні, порцеляна, позолота, пишні бали, продовжіть логічний ланцюжок) допомагають нові знайомства, а також подарована загадковим незнайомцем фотокамера і не менш загадкова книжечка, що оповідає про пригоди такого собі Аїдена у потойбічній Академії для молодих інкарнацій давніх богів.

З усіх книжок, про які йдеться, «Гессі» найменше відповідає визначенню «пригодницька», і в цілому – є найменш сюжетно орієнтованою. Цей текст, здається, існує заради атмосфери і героїні. Атмосфера – це вже згаданий солодко-прекрасний світ Бель-Епок, до якого незграбна й залюблена у книжки героїня не дуже добре вписується. І світ, і героїню авторка описує дуже детально й дуже неквапно, і до цього треба готуватися. «Гессі» – книжка для читання довгими осінніми/зимовими/якими завгодно вечорами, але читатися вона може повільно, і дія розгортається так само. Протягом 400 сторінок читачі встигнуть дізнатися багато нового про моду тих часів, зануритися у хитросплетення підліткових романів, дізнатися більше про характер героїні, а також встигнути переосмислити (разом із нею) деякі його особливості. А ще – зрозуміти, наскільки тонкою є межа між реальностями, якщо навчитися її бачити.

Коли попередні книжки «стартували» у знайомій для нас реальності, то дія «Гессі» відбувається в цілком оригінальному світі – і навіть двох. І тут уже від читачів залежить, що їм більше до вподоби: затишна декоративність рідного світу «Гессі», що може тріснути від будь-якого різкого поруху, чи сутінково-загадкова дійсність світу Академії, де молоді боги вчаться розуміти кордони між можливим і дозволеним.

«Ловці думок»: безмежжя нових світів

Два нові світи? Та це ж небагато, он у «Ловці думок» тих світів більше, та й тамтешні краї настільки автономні, що кожен із них може правити за окремий маленький світ. Роман, що його написала Любов Відута, – це вже типове героїчне фентезі, що з місця в кар’єр починає будувати навколо читачів геть незнайому реальність. Не дуже знайома вона й для головного героя. Ештон втратив пам’ять (класика невмируща), але не талант ловця думок, здатного бачити людські емоційні «випари» та вловлювати їх спеціальними устроями. Проте заробляти таким чином собі на життя хлопцеві майже нема коли: йому ще треба оборонити успадкований від друга будинок від «рейдерів», дізнатися таємницю битв між вогнекрилами, згуртувати «світлих» (знову класика) ловців думок і якось зарадити катастрофі, котра може статися, якщо Правитель визнає цей край безперспективним і відмовиться захищати від небезпек, що чатують між світами. А ще хлопчина мусить дізнатися про своє минуле, звісно.

«Ловці думок» є доволі нечастим пагоном на нашому дереві – це техно-фентезі, де героям допомагають не так закляття, як винаходи і ґаджети. А допомога цим героям потрібна – їм і політичні негаразди погрожують, і економічні, і, сказати б, безпосередньо фізичні, а тут ще й світоглядні готові стати в чергу. Якщо в усіх попередніх книжках головними героїнями були дівчата, то роман Любові Відути крутиться навколо хлопця та – переважно – його стосунків із самим собою та з друзями і бойовими товаришами, Щоправда, кілька бойових товаришів все ж таки товаришки, але суттєву роль у сюжеті відіграє тільки одна, та й місця розгорнутися для неї було небагато. Власне, у «Ловцях думок» багато чому бракує місця – світ витискає «конкурентів».

Цей текст повниться подіями, незвичними образами, роздумами головного героя (іноді психологічні етюди є надто буквальними – проговореними прямим текстом – але від того не менш цінними), але все ж таки світ грає першу скрипку. Щоб розповісти про нього, однієї сюжетної лінії замало, тому «Ловці думок» є міксом основного сюжету, кількох гілок флешбеків, вставних новел, розділів-пояснень про деяких персонажів, але на все про все їм місця не вистачає. Сюжет різко стартує, відволікається на «А це тому, бо в минулому було отак», а потім завершується в режимі «Майже-Бог-Із-Машини». І через кожну щілину в ньому потужним фонтаном б’є несказане – те, що авторка знає про цей світ, але просто не встигає нам розповісти. Це непересічне завдання – побудувати з нуля настільки об’ємну реальність: дев’ять країв, низка нижніх-середніх-верхніх світів, численні герої, складний політичний устрій, казкові технології, своя міфологія та етика – «замаскувавши» її пригодами. Пригоди зрештою не те, щоби перемагають, але доходять до логічної крапки. А світ… А про світ хочеться дізнатися більше. Будемо сподіватися, що «Ловці думок» не стануть першою та останньої книжкою – бо наразі надто багато з анонсованого між рядками лишилося за межами оповідного «кадру».

Фентезійні романи дозволяють гранично розширити кордони звичайного і пропонують подивитися на світ іншими очима. У кожному з цих творів герої занурюються у світи, які трішки чи кардинально відрізняються від нашого. Але самі герої залишаються (майже) підлітками – зі знайомими проблемами, мріями та планами на майбутнє. А проте можливостей перед ними відкривається все ж таки більше. І кожен новий світ додає щось нове до цього яскравого розмаїття.