11+

Кордони, які потрібно захищати

Віталіна Макарик

Тетяна РУБАН. На північ від кордону / Ілюстрації: Софія Сулій. – Київ: Наш Формат, 2021. – 176 с.
Уподобань: 3

Цінність кордону залежить від того, хто його встановлює: ми самі чи хтось, хто намагається нав’язати його нам. Про кордони зовнішні і внутрішні і про те, які з них варто захищати, а які варто знести якнайшвидше, ідеться в романі для підлітків «На північ від кордону» Тетяни Рубан. У 2020 році рукопис роману став лауреатом першої премії літературного конкурсу видавництва «Наш Формат», а вже у 2021 році книжка здобула дві відзнаки «Топу БараБуки» як найкраща проза для юнацтва та як вибір читачів. Роман розповідає про дорослішання на тлі війни, і хоч ідеться тут про Грузію, а не про Україну, однак ця тема відчутно відгукується і в наших серцях: так, країна й війна інші, але загарбники ті самі.

«Та все змінилося. Тоді, одного серпневого дня. На споконвіку їхній землі з’явилися світловолосі солдати з новим кордоном і новими правилами. Вони завезли на південь зброї без ліку і називали це миротворчою місією. Вони на свій розсуд відділили південні землі високим парканом, який тягнувся через усе містечко, через людські садки, впирався в будинки і далі, й далі… І там, де завжди був просторий шлях край міста, тепер стояв блок-пост зі шлагбаумом».

Події відбуваються через деякий час після «п’ятиденної війни» 2008 року в невеликому грузинському містечку, і в них по-різному виявляються втягнутими троє підлітків. Грузинка Лалі повертається сюди на канікули з великого міста, де живе з мамою після розлучення батьків. Передбачається, що це має допомогти їй налагодити стосунки з татом, але дівчина хоче лише помститися йому за те, що зрадив – і свою сім’ю, і свою землю (про друге прямим текстом не йдеться, але відчувається), закохавшись в одну із тих, світловолосих. Серго живе в невеликому гірському селищі і щодня возить до міста спечений мамою хліб. Це – важлива, «чоловіча» роль, яку він прийняв на себе, коли батько пішов у гори, партизанити проти чужинців. Ната ж приїздить сюди з України, в гості до тітки, чоловік якої загинув у боротьбі з загарбниками. Вона вбирає колорит і красу цієї країни очима туристки, і водночас тішиться не стільки подорожі, скільки нагоді зробити паузу в ненависних заняттях із гімнастики і присвятити час улюбленому малюванню.

На них чекає купа пригод і небезпечних моментів: несподіване потрапляння в лікарню, таємні вилазки до гірського лісу, побачення біля старого фонтану, з’ясування стосунків зі старшим наполегливо закоханим молодиком, відкриття чужих таємниць і викриття ворогів, які несуть у цей красивий гостинний край війну, вибухи, загибель і кров. Кожен із героїв по-своєму буде втягнутий у цю історію і переживатиме власні внутрішні трансформації.

З допомогою персонажів-підлітків із дуже різним бекґраундом, характерами, сімейними історіями Тетяна Рубан у різний спосіб осмислює тему кордонів – реальних і метафоричних. Серго впевнений, що штучні кордони, створені загарбниками, які розділяють своїх зі своїми, треба руйнувати. Він готовий підключитися до боротьби з ними, як і його батько. Лалі усвідомлює, що прохід через деякі кордони – наприклад, той, що відділяє дитинство від дорослості, – може бути складним і болісним, але він необхідний. Ната ж розуміє, що ті кордони, за яким ховається твоє «я», твій приватний простір, доводиться відстоювати навіть від найрідніших людей. І нарощує в собі силу, аби це зробити.

«На північ від кордону» – це також історія про причетність, про те, що не лишитися осторонь – це інколи теж своєрідне геройство. Бо, як каже Наті Жолі, французька журналістка: «Такий зараз час, мон петіт. Навколо нас твориться історія».

Відчуття важливості того, що відбувається з маленьким світом довкола тебе переважає над дрібними радощами і клопотами підліткового життя. Герої роману Тетяни Рубан несхожі на тих сучасних тінейджерів, які зависають у соцмережах і залипають у телефонах, переймаються зовнішністю і стилем одягу. Принаймні, це все лишається за кадром. Вони проживають і проговорюють важливі, ба навіть екзистенційні теми. І навіть перша підліткова симпатія чи закоханість змальована зворушливо і тремко, але не по-дитячому глибоко. Утім, відчуття «підлітковості» повертають ілюстрації Софії Сулій, які нагадують замальовки олівцем у скетчбуці. І це надзвичайно влучно й доречно, якщо згадати, що одна з героїнь роману малює в кожну вільну хвилинку.

Актуальна для всіх підлітків тема внутрішніх кордонів, для українських читачів стає актуальною удвічі – зважаючи на історію, в якій ми живемо. У романі Тетяни Рубан вона ще й наповнена грузинським колоритом. Щодо останнього, на жаль, не можу судити, чи не є він зненацька надто стереотипним, позаяк не маю власного досвіду з цією країною. Та в будь-якому разі після прочитання «На північ від кордону» у Грузію і її людей дуже важко не закохатися.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар