11+

Легенда, що оживає при місячному світлі…

Мар’яна Барабаш

Марія МОРОЗЕНКО. Іван Сірко. Великий характерник. – Львів: ВСЛ, 2010. – 176 с. Марія МОРОЗЕНКО. Іван Сірко. Славетний кошовий. – Львів: ВСЛ, 2013. – 272 с.
Уподобань: 5

Нема такого отамана в історії Запорізької Січі, який би міг зрівнятися непереможністю у битвах проти ворогів українського народу, як кошовий Іван Сірко, від часу смерті якого цьогоріч минає 335 років.

Марія Морозенко недаремно зацікавилась життям цього славетного отамана, адже його приклад справді гідний наслідування для сучасного підлітка. Вона написала не просто оповідь про Івана Сірка, а незвичайну книжку – легенду, яка оживає при місячному сяйві. Вдало поєднавши літописні свідчення, народні перекази, думи та звичаї, М. Морозенко створила захопливий біографічний роман про видатного характерника, який покликаний зацікавити юного читача козацькою минувшиною. Написана у казковій манері, ця оповідь затягує у вир української історії XVII століття, тож постає ніби жива ілюстрація до нудного підручника з історії… Тому політичні події того часу в тексті подаються лише як тло, дуже обережно, наче авторка боїться втомити юного читача надмірною «підручниковістю»… Адже вона хоче, щоб малий знавець історії передусім потоваришував з Іванком-характерником, як зі своїм ровесником, щоб пізніше стати джурою знаменитого кошового Сірка.

«Він, великий характерник Іван Сірко, міг залікувати все на тілі, але страшна рана, залишена підступним ворогом у душі, виявилася невиліковною навіки»

Сірко-характерник у цій книжці видається українським Гаррі Поттером. Тому для підлітків, яких захоплює чародійна аура історій Дж. К. Ролінґ, ця легендарна біографія стане справжнім відкриттям звичаїв і традицій українського народу, з якого народжувалися самовіддані чарівники – волхви. А їхні чарівні засоби є не менш цікавими – і небезпечними! – ніж фантастичні предмети магії, які вигадала англійська авторка. Адже українська магія бере початок із таїн власне буття – народження й смерті людини, з уміння оволодіти мовою природи, щоб розпізнавати її явища для приборкування стихій.

Щоправда, трохи затягнутий початок із докладним описом пологів може відвернути увагу нетерплячого підлітка. Однак для тих, хто подолає це перше випробування, дальший текст готує багато приємних несподіванок, затягуючи потужним буруном у вир казково надзвичайних учинків характерника, з яким юний непосидько вже не зможе розлучитися, проходячи разом із малим Іваном Половцем усі труднощі в школі характерництва – то знемагаючи в пустелі, то співпереживаючи через утрату сірого побратима… Зріднившись із цим малолітнім відчайдухом, він мимоволі захоче шукати продовження історії про життя Великого характерника і знайде її у другій частині роману про Івана Сірка – в оповіді про Славетного кошового, яку написано через три роки після створення першого тому.

Другій частині роману теж не бракує чарівної аури, яку підтримує прогнозуванням майбутнього волхвиня Рода. Однак загалом атмосфера оповіді більш життєво наближена, що показує Сірка водночас і як доблесного воїна, і як чоловіка та батька в мирний час. Утім, можуть бути спокійними ті читачі, що не люблять батальних сцен, оскільки битви з бусурманами авторка описує ніби з позиції стороннього спостерігача, переносячи центр подій на стосунки головного героя зі своїм оточенням, на його вміння розпізнавати людську душу й відчувати фальш та лицемірство. Так, з одного боку, вступившись за новоприбулого на Січ хлопчину, Сірко відразу розкрив у ньому талант завзятого воїна-Гострозора, який через трагічну необачність осліп. При цьому Сірко не дав своєму джурі остаточно втратити смак до життя, вміло скерувавши хлопця на стежку кобзарства. З другого боку, Сірко також наскрізь бачить зрадників та хитрунів, з якими поводиться особливо жорстоко – і не стільки через власні образи, скільки через кривди, завдані ближнім. (Його найбільший ворог із дитинства – Тарас Чорнопліт – сам себе прирік на забуття через злостиво-змовницьку натуру пристосуванця).

Ця книжка покликана слугувати стимулом, а не джерелом для здобуття нових знань, тому авторка не в усьому дотримується історичної правди, а дозволяє собі трохи пофантазувати задля художнього експерименту, щоб виявити приховані риси характеру свого героя. Приміром, другого Сіркового сина Романа письменниця хоронить у дитячому віці (він упав з коня), хоч насправді він одружився з донькою гетьмана Лівобережної України Івана Брюховецького, а після смерті батька опинився у Варшаві. Однак для М. Морозенко його вигадана рання смерть дає змогу глибше зрозуміти життєву драму кошового на схилі літ (після втрати всієї родини, яку вирізали татари): «Він, великий характерник Іван Сірко, міг залікувати все на тілі, але страшна рана, залишена підступним ворогом у душі, виявилася невиліковною навіки».

З іншою метою М. Морозенко робить Івана Половця сином-одинаком (хоч за романом Володимира Малика «Посол Урус-Шайтана» із тетралогії «Таємний посол» Сірко мав брата Нестора, який потрапив у турецьку неволю). Однак цей домисел дає змогу авторці увиразнити характерницький норов майбутнього кошового, який іще дитиною без дозволу батьків утік на Січ, а отже, змусити читача перейнятися болем Сіркової матері Марії, яка не мала від єдиного сина бажаної ніжності й турботи, та знайшла їх у взаєминах із невісткою Софією, що несподівано прийшла в Маріїн дім, чим викликала бурю незадоволення серед односельців (мовляв, не була вінчана з Сірком за церковним звичаєм…).

Звісно, сюжет двотомового роману захопить передусім хлоп’ячу аудиторію, однак дівчата теж не залишаться байдужими, оскільки в тексті є багато зворушливо-сентиментальних моментів, які змушують серце частіше битися (в описах втрат, поразок, життєвих непорозумінь особливо відчувається, що авторкою роману є жінка)…

Читайте інший погляд: Сірко, якого не було

На карб цій повісті можна було б хіба поставити схильність М. Морозенко до патетичної розповіді, її зловживання патріотичними штампами (кінцевий абзац «Розповіді про Івана Сірка народжуються й нині. Бо ж тільки правдиво розповідаючи про славні подвиги в ім’я рідної неньки-України, можна гідно пошанувати пам’ять славетного козака, Великого Характерника» є цього найяскравішим прикладом: таке враження, що авторка боялася, що її твір залишиться недокінченим і читач чогось не зрозуміє… Хоча якраз навпаки – сучасна легенда про походження назви річки Чортомлик промовляє сама за себе, увіковічнюючи ім’я кошового-характерника). Однак загалом деяка штучність окремих фраз абсолютно не заважає розгортанню сюжетної інтриги й жодним чином не применшує значення цієї історії для виховання майбутніх поколінь – для гартування їхнього молодечого духу.

Саме такі легендарні біографії у пригодницько-казковому дусі про зухвало-відчайдушних характерників мають усі задатки, щоб збільшити серед підліткової аудиторії кількість тих, які серйозно можуть зацікавитися історією України, навчившись від головного героя безкорисної жертовності заради інтересів рідного народу й нещадності до зрадників і неправдомовців.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар