Лікарі не страшні
Пам’ятаєте, як у дитинстві нас, сучасних дорослих, лякали лікарями? З особливим ентузіазмом це робили в садочку. Коли хтось поводився не так як слід, йому погрожували медсестрою, зеленкою і найстрашніше – уколами. Й ось тепер ми виросли й, озираючись на свої страхи та борючись із ними, вчимося формувати інакше ставлення до свого здоров’я, піклування про нього та вчити цьому своїх дітей.
Зрештою, боятися невідомого – це нормально. А якщо ще й батьки свідомо чи ні транслюють свій страх, то дитина тим паче тривожитиметься. Це саме стосується й візиту до лікаря. Щоб цього не сталося й візит до поліклініки не викликав страху, раджу прочитати книжку психологині Світлани Ройз «Ми до лікаря йдемо».
Попри те, що художнє оформлення книжки спрямоване на дітей, як правило, авторка апелює до дорослих. Поради Світлани Ройз допоможуть підготувати дитину до візиту в поліклініку та підготуватися до нього самим дорослим.
Як допомогти дитині та підтримати її? Як зменшити хвилювання та страх? Що врахувати та про що подбати, збираючись до лікаря? Ось лише деякі з порад:
«* Спілкуючись із дитиною, спробуйте вповільнити своє дихання та темп мовлення, не квапте, не кричіть.
* Одягаючи дитину для візиту до поліклініки, подбайте про те, щоби їй там не потрібно було сильно роздягатися. Для багатьох малюків одяг – це “друга шкіра”.
* Дорогою варто обговорити, чим займатиметеся після відвідин поліклініки. Усім важливо знати, що в майбутньому нас чекає комфорт і безпека.
* У кожного та кожної – свій больовий поріг. Ми не можемо уявити, наскільки чутливість дитини вища в порівнянні з нашою. Тому некоректно говорити фрази на кшталт: “Це ж не боляче, ти що, не можеш потерпіти”.
* Замість переконувати дитину, ніби будь-яка процедура, будь-який вплив буде безболісним, важливо сказати дитині: “Я знаю, це неприємно, але зроблю все можливе, аби це відбулося якомога легше”».
Цікаво, що цілуючи вавку дитині, ми насправді полегшуємо їй біль. І справа не в навіюванні, це справді працює! Як? Читайте в книжці 😉
Окрім порад для дорослих, книжка має дрібку тексту, який можна і треба читати з дітьми.
Головні герої – Даруся та її брат-близнюк Юрчик. У діалогах дітей із батьками малі читачики довідаються про те, що таке здоров’я і для чого піклуватися про своє тіло, які є лікарі, що вони лікують, які прилади є в них на озброєнні та чого від них можна очікувати під час візиту.
Щоб пояснити дитині, що таке тіло, Світлана Ройз використовує метафору будиночка, відповідно наші органи – його цеглинки. Щоб у будиночку жилося затишно, легко та приємно, за ним треба доглядати. Щоб цеглинки не ламалися, час від часу треба ходити до лікарів.
Для подолання страху через гру на звороті обкладинки є конверт із картонними фігурками хлопчика та дівчинки. Їх можна переодягати в іграшковий одяг лікаря, розігрувати сценки, що трапляються під час візиту в поліклініку та брати їх із собою. Також у конверті читачі знайдуть фігури пряничних людинок, які треба розмалювати кольорами здоров’я, а засинаючи, уявляти, як кольори додають сил і наповнюють здоров’ям.
Окрім яскравого оформлення, цупкі розгорти книжки мають віконечка, які точно зацікавлять малюків і додадуть веселощів у розмову/читання про лікарів, дбайливе ставлення до свого тіла та його цеглинок. Відкриваючи віконечка, читачик зможе роздивитися внутрішні органи, що ховаються всередині нас, та дізнатися, які цеглинки-органи лікують невролог, пульмонолог, нефролог, кардіолог, ортопед або гастроентеролог.
Видання «Ми до лікаря йдемо» вийшло в серії «Добрі дорослішання». Раніше у цій серії світ побачила книжка Світлани Ройз «Я сьогодні йду в садок». Обидві книжки варті уваги батьків дошкільнят і певною мірою молодших школярів. Сподіваюся, серія матиме продовження, адже дорослішання викликає безмежну кількістю бентег і питань, а ми – батьки та інші дорослі – повинні навчитися давати їм раду. Для чого? Щоб дорослішання і справді було добрим 😉