Ліс як театр
Я не кривитиму душею, сказавши, що чекала на цю історію. Як чекаю на кожну книжку Галини Ткачук, однієї з найулюбленіших моїх дитячих письменниць. Книжки Галини шанувальники й шанувальниці цінують насамперед за оригінальний гумор, незвичних персонажів і круті повороти сюжети. Так ось, третього в «Дубі Трьох Лісовиків» не буде – натомість буде плинна й затишна історія зміни сезонів, на тлі якої розгортатиметься звичайне життя лісових мешканців. Щоправда, ці мешканці самі собою незвичайні, адже йдеться про творчо осмислений український фольклор. Цього разу головними дійовими особами є не мавки й русалки (хоча вони в тексті також зустрічаються), а лісовики, яких в історії до кольору й до вибору.
«– Ви на Озерній галявині всі дивні, – сказала вона, бо не придумала, що іще можна сказати за таких обставин»
Власне, дуб – це місце проживання, як можна здогадатися, трьох лісовиків. На першому «поверсі» мешкає буркотун Очеретяник, на другому – легкий на вдачу Комаха, а на третьому – Гайстер на прізвисько Довгоногий, який не може всидіти на одному місці. Часто в когось із них «тусить» сусід-білка Кирило, якого всі називають так тільки тому, що не можуть вимовити його справжнього імені (я його, до речі, також не запам’ятала). Якогось дня до друзів прибивається лісовичка Вушанка, чия суперсила – чути найменші порухи в лісі.
Друзі не переживають карколомних пригод, але проживають дуже справжні емоції. Поміж буденних справ і приготувань ми дізнаємося, що в Комахи, Гайстра та Вушанки проблемні стосунки в родинах. Саме тому перші двоє відселяються з родинних гнізд до Очеретяникового дуба, а Вушанка регулярно йде з дому. У цих зворушливих історіях, які розповідаються між іншим, можна впізнати тендітних молодших підлітків, що так само шукають свою компанію та потребують розуміння. Комаха – діяльний і талановитий актор та режисер театру, проте попри успіхи у цій справі найдужче йому хочеться, щоб до нього на виставу прийшли рідні брати. Єдиний, у кого з сім’єю все гаразд, це Очеретяник. Саме він, попри буркотливу вдачу, приймає всіх чужинців, усім допомагає й загалом проводить часто невидиму, але важливу роботу.
Театр – окрема філософія цієї книжки. Здавалося б, можна було просто вигадати й описати побут лісових мешканців, які раз по раз п’ють на гілці чай (до слова, кілька разів герої за сюжетом таки п’ють чай-із-усіх-трав-лісу-з-отруйними-включно). Додати кумедну білку, яку майже ніхто не розуміє, – і вийде успіх, як у десятка книжок такого типу. Проте персонажі «Дуба Трьох Лісовиків» – істоти творчі. Тож на сторінках повісті вони творять сенси: розгортається дві вистави – весняна та осіння, на прокидання природи й на засинання. Звісно, не обійшлося без кумедних ситуацій, які додають гумору й життєвості в сюжет.
«Дуб Трьох Лісовиків» проілюструвала Ксенія Маркевич. В історії домінують кольори весняного й осіннього лісу, персонажі зображені з великою любов’ю – і в них легко впізнати дитячі характери. У тексті майже не відбувається нічого магічного, якщо прийняти до уваги, що вся історія – це добра дитяча казка. Проте споглядаючи виставу й акторську гру Комахи, перевдягненого на господаря лісу Шума, усі глядачі й глядачки переживають дивовижні емоції. Давні греки назвали цей ефект катарсисом, і це те найкраще, що ми можемо взяти від мистецтва.
