«Лише дитячі книжки дають свободу»
Нещодавно «Видавництво Старого Лева» запропонувало поціновувачам взірцевих книжок особливе для наших країв видання – так званий «віммельбух» (wimmelbuch), книжку-розглядалку. Від неї важко відірватися читачам будь-якого віку, хоча «розглядалка» насамперед призначена для малих мандрівників. «Карти» – адаптоване польське видання. Автори, Александра й Даніель Мізелінські (студія «Hipopotam»), спеціально для нас домалювали розгортку з Україною.
Дещо про підходи до роботи з книжками – у розмові з Аґатою Шидловською. А потім «погортайте» й власне книжку. БараБука ж, уболіваючи за наших авторів та художників, сподівається, що подібні українські видання не за горами 🙂
Аґата Шидловська: Звідки ви знаєте, як проектувати для дітей, що їх збагатить, як вони користуються вашими книжками, що вони сприймають, а що ні?
Даніель: Геть не знаємо.
Александра: Власне, не знаємо нічого такого. Це все абсолютно інтуїтивні речі.
Даніель: Робимо книжки для себе, а якщо дітям вони почали подобатися – усе вдалося. Мабуть, маємо всередині стільки дитячого, нам настільки легко вдається бавитися, що наші книжки знайшли свого читача. Робимо, власне, такі книжки, які самі хотіли б мати.
А: Наш досвід художників теж стає корисним. Знання, що ми їх отримали з текстів чи лекцій на тему проектування для дітей, нам не стають у пригоді. Ось приклад: книжку D.O.M.E.K. дивляться трирічні, які не прочитають тексту і не зрозуміють його, тим паче не запам’ятають жодного прізвища. Але раптом з’ясовується, що діти цього віку люблять D.O.M.E.K., бо там гарні картинки, які до них промовляють. Колись ми чули на лекції, що для дворічних треба малювати жирним контуром і ліпше чорно-білі картинки, бо контрасти найбільш помітні. На мою думку, це веде в нікуди, так не вдасться робити всі книжки.
Д: Такі судження трохи нагадують твердження про usability в мережі. Колись існувало багато правил щодо того, як має бути сконструйований макет Інтернет-сторінки, щоб люди нею користувалися. Наприклад, був такий принцип, що логотип має розміщуватися в лівому верхньому куті. Й тепер виникає питання: це найкраще місце, бо всі почали там ставити лого, чи навпаки? Більшість змістовних лекцій із проектування для дітей закінчуються висновком, що запросто можна створювати власні шрифти. Ми намагаємося експериментувати. Наприклад, у нашій книжці «Що з тебе виросте?» типографія жахала більшість батьків. Але ми розмовляли з Робертом Олесєм, який чудово знається на шрифтах, і він розповів, що його дитині подобається наш шрифт, що це смішно, хоч особисто для Роберта дещо нечитабельно. Дітям подобається, це дорослі мають обмеження, переконання, що те чи інше мусить мати саме такий вигляд, а не інакший. Діти ж вільні од подібних упереджень, вони керуються інтуїцією. Їм або подобається, або ні.
А.Ш.: Як вам за такий короткий час вдалося досягти того, що можете прийти у видавництво з готовою пропозицією й отримати зелене світло?
Д: Після закінчення навчання в майстерні Мацея Бушевича у Варшавській академії мистецтв ми дуже старалися видати книжку. Ми розробляли дизайн сайтів і заробляли на цьому, але водночас відвідували дуже багато видавництв. Там зазвичай чули, що наші ідеї класні, що це книжки майбутнього, але ніхто їх не купить. У видавництво Znak навіть не поїхали, лише надіслали пропозицію поштою, але Бася Кенсек-Бардел одразу відписала, щоб ми для них працювали. В результаті впродовж двох років створювали обкладинки для Znak’у. Потім там багато чого змінилося, і ми перейшли у дитячий відділ, щоб робити книжки. У цей час Dwie siostry зацікавилися співпрацею, запропонували нам проект книжки про архітектуру…
Якщо проектуєш книжки й хочеш, щоб вони були популярні, а водночас прагнеш мати свободу і створювати щось більш візуальне, то виявляється, що лише дитячі книжки дають таку можливість.
А.Ш.: Чи цікавить вас також прагматичний дизайн? Щоб відступи були ідеальні, ергономічний набір?
Д: Нас це дуже цікавить! Тут так само, як із програмуванням, – хочемо знати все від основ. Загалом знаємо всі правила. Відповідно до них зроблено «40 000 художників», у книжці S.Z.T.U.K.A. все це є, а от у виданні «Що з тебе виросте?» в цьому не було потреби. «Космос» уже можна спокійно читати й роздивлятися, проблем немає; своєю чергою, «Що з тебе виросте?» достатньо читабельна, беручи до уваги, що там лише по два речення на сторінці.
А.Ш.:Мені здається, що ваші книжки дуже автоекспресивні. У дизайні деякі художники більше спрямовані на читача, дехто – на себе. Маю враження, що ви належите до останніх.
Д: Це те, про що я говорив спочатку. Ми робимо книжки для себе. Ця форма або комусь підходить, або ні. Свій підхід до книжки ми винесли з майстерні Бушевича, з його навчання усвідомили кілька речей, що з ними погоджуюся й тепер. Одна з них – те, що книжка передає зміст двома мовами: мовою образів і мовою текстів. Важливо, щоб вони доповнювали одна одну, а не дублювали. Ми не хочемо робити традиційних книжок, у яких є ілюстрація, а під нею опис. Хоча у випадку з книжкою-картинкою люблю, коли текст співпрацює з образом.
А.Ш.: Ви виховані у традиції Варшавської художньої академії. Як на вас вплинула академія? Чи відчуваєте, що отримали велику й вагому спадщину?
Д: Без сумніву, ми маємо певну базу. Теорія про дві мови, міркування про те, що літера також виконує візуальну функцію, – це, безперечно, й надалі міцно пов’язує нас із Бушевичем, у чиїй майстерні ми навчалися.
А: Мені також здається, що в його майстерні ми здобули звичку приділяти увагу деталям, – через переконання, що все, навіть найменший елемент, має значення. Тому ми так часто переймаємося, коли закордонні видавці пробують змінити шрифт, переконуючи, що є майже ідентичний. Або наприклад, вважаємо, що якщо вже імітуєш написане від руки, то або напиши це, або зроби добре.
А.Ш.: Щодо академічної традиції: те, що ви робите нині, й те, що вивчали там, – більше дизайн чи мистецтво?
Д: Не знаю, чи ми ставили б так запитання. Напевно, мусять бути окремі визначення того, що робить людина, створюючи брендинґ чи упаковку, й того, що робимо ми. Це дві різні справи: можеш показати клієнту п’ятсот тисяч версій і задовольнитися тим, що запропонував триста відтінків зеленого, з яких можна вибрати улюблений, так само можна показати завершений проект. Навіть коли ми робили веб-сторінки на замовлення, була прописана умова, що клієнти отримують одну пропозицію. Якщо їм не сподобається, вони нічого не платять, і тоді розходимося. Якщо подобається, вони гарантують, що нічого не змінюватимуть у проекті. Це було ввічливо, бо вони нічим не ризикували. Нам дуже пощастило, що натрапили на видавців, які справді нічого не змінюють. Навіть якщо й маємо якісь непорозуміння, то лише про деталі, а ми дуже прив’язані до того, що робимо. Тому, якщо хтось говорить про нашу роботу: «Це не книжки, не дизайн», – ми не паримося. Роблю те, що хочу, і найважливіше для мене – що почуваюся щасливим на «10+» за десятибальною шкалою. Більше нічого не треба.
А: …це майже як із картиною. Хтось може її купити чи ні, але ніхто тобі не говорить, що маєш намалювати і яку фарбу використати.
Д: Однак увесь час думаємо про те, хто буде користуватися нашими книжками. Все, що робимо, майстерно припасоване. Завжди дбаємо про це й знаємо, як відбувається весь процес накладання кольорів та друку. Для нас має значення все: якими нитками прошита книжка, яким клеєм буде проклеєна, який напрям у волокон паперу, яка палітурка, як друкар накладає в друкарні фарбу і на який папір. Вважаю, що все це потрібно знати. Якщо хочеш працювати в цій професії, мусиш уміти спроектувати текстовий блок так, щоб той був читабельним. Якщо проектуєш, маєш знати, як це буде надруковано, що пізніше з цим робиться. Від «А» до «Я». Інакше хтось інший або…доля вирішать, який вигляд матиме кінцевий продукт.
Коли самі щось псуємо, висуваємо претензії до себе. Водночас намагаємося не засиджуватися у проектуванні, робити щоразу щось нове. Тому спочатку ми проектували книжки та веб-сторінки, пізніше розробляли шрифти, тепер програмуємо новою мовою аплікацій (планшетних додатків).
А.Ш.: Чи хотіли б іще щось додати?
Д: Так, хотів би сказати, що їжа надзвичайно важлива, і завжди повторюю, що, харчуючись пиріжками за один злотий, не можна добре проектувати. Помічаю, що має бути щастя від роботи, хороше самопочуття, добре харчування – все це сприяє якості й продуктивності праці. Також важливо, як ти сам до себе ставишся. Чи спиш, чи харчуєшся, чи щось робиш, щоб не втрачати форми. Йдеться про те, щоб не трактувати своє тіло як інструмент для носіння голови. У багатьох академіях розповідають, що ця професія до дупи, що будеш морочитися з клієнтами, що все без сенсу, нічого не досягнеш, немає роботи тощо. А насправді це суперпрофесія, тільки треба знайти для себе нішу.
Повністю інтерв’ю з митцями є одним із розділів книжки польського видавництва Karakter «Мільярд речей довкола», де зібрано розмови критика Аґати Шидловської з дванадцятьма польськими дизайнерами.
© Wydawnictwo Karakter
Підготувала Анастасія Денисенко.