15+

«Листи до сина»: усвідомлене батьківство

Юлія Підмогильна

Василь СТУС. Листи до сина. – Харків: Ранок, 2019. – 280 с.
Уподобань: 4

Усе частіше в українському суспільстві піднімається тема усвідомленого батьківства. І все більше говорять не так про важливість матері, як про те, яку роль відіграє батько в житті дитини. Татусеві блоги, статті, рецензії та книги, які розповідають про різні аспекти батьківства, наразі існують не в одиничному екземплярі. І це ще більше надихає як мам, так і інших татусів.

Давно доведено: чим більше тато проводить часу з дитиною і чим рівномірнішим є розподіл батьківських обов’язків у родині, тим міцнішими є стосунки в сім’ї і тим гармонійнішим є розвиток дитини.

«Скажу, що своєї вини я не визнав, і в останньому слові. Отже, щире каяття стосувалося лише чернеткових загарячих рядків на зразок: “кубло бандитів-кадебістів, злодіїв і відставників у стольному засіли місті як партія більшовиків”»

Але якщо ми повернемося до практики ХХ століття, то усвідомлена поведінка татусів і їхня активна участь у житті родини була швидше винятком, ніж правилом. У Радянському ж Союзі, попри позірну рівність статей, ситуація із залученістю чоловіків до виховання дітей була взагалі катастрофічною. Саме тому приклади, коли татусі не тільки турбувалися про своїх дітей, а й намагалися активно долучатися до виховного процесу, є унікальними.

У цьому плані книжка «Листи до сина» Василя Стуса є цікавим свідченням доби, а подані в ній поради та міркування не втратили актуальності й нині. Видання не тільки презентує життя, творчість і листування відомого українського поета, але є непересічним прикладом усвідомленого батьківства.

Так склалося, що Василь Стус небагато часу провів поруч із сином. Маю на увазі фізичну присутність. Перший арешт поета відбувся, коли синові Дмитру ще не виповнилося 6 років. Потім було слідство, 5 років ув’язнення та 3 роки заслання. А між ними – короткі зустрічі з дозволу табірного начальства. Після відбуття покарання Василь Стус повернувся в Київ до родини. Але разом вони прожили менше року, адже поета заарештували вдруге. І знову короткі побачення та неможливість нормального спілкування.

Єдиним доступним способом комунікації з родиною та сином залишалося листування. І хоча воно було досить обмеженим і постійно проходило цензурування табірної та іншої кдб-шної адміністрації, Василь Стус намагався долучатися до виховання сина та пробував якнайґрунтовніше розповідати про все, що могло б посприяти формуванню його як людини. Поет своїми листами неначе хотів компенсувати свою відсутність, намагався зменшити розрив і мінімізувати відірваність від родини.

У передмові Дмитро Стус пише: «Велике щастя знати, що можна піти до тата чи мами за підтримкою і розраховувати на їхнє розуміння. У мене в підлітковому віці такої можливості не було. Утім, були татові листи. Часом заскладні для мене, часом навіть відштовхуючі, але, коли говорити з перспективи людини, що прожила півстоліття, надзвичайно важливі для мого формування як особистості».

Уперше «Листи до сина» були надруковані 2001 року у видавництві «Лілея-НВ». 2019-го «Ранок» презентує оновлену редакцію «Листів». І хоча перевидання в загальних рисах повторює книжку 2001 року, проте має інше художнє оформлення (авторка ілюстрацій – Анна Іваненко) та інакше вводить читача у світ Василя Стуса.

Нові «Листи до сина», зазначає Дмитро Стус, виходять «в істотно скорегованому вигляді (час і світ щось робить більш актуальним навіть у класиків). Однак в основі цього перевидання те саме бажання поділитися досвідом особистісного спілкування з Василем Стусом, розкіш якого мав я – його син».

На початку в книжці міститься словничок реалій та часу Василя Стуса. Зважаючи, що «Листи» читатимуть не тільки підготовлені та старші люди, а й учні шкіл, цей розділ є виправданий. Події радянського часу часто далекі від сучасних школярів, тому не завжди їм зрозумілі. Далі життя поета представлено у форматі подорожі. Після розділу «Біографія / Географія» читач вирушає у віртуальну мандрівку.

Відправною точкою є «Київ (1963–1972)». Тут презентовано вірші та переклади Василя Стуса цього періоду. Завершує розповідь про київський етап життя поета його «Коментар на вирок суду». Наступні частини – «Мордовія (1972–1977)» та «Колима (1977–1979)» – це вже власне листи. Василь Стус пише сину, дружині, рідним… У листах цитує свої вірші та переклади, розмірковує про культуру, мистецтво, життя… Розповідає про свої будні та дає поради й настанови. 1979 року поет повертається після заслання в Україну. Про київський період його життя розповідає син Дмитро – упорядник книжки. Остання частина – «Урал (1980–1985)» – це вже переважно листи. Поезій та перекладів тут менше, адже поету забороняли переписувати їх у листах до рідних. Окремо в цій частині надруковано записи «З таборового зошита».

Паралельно з текстами листів, віршами, перекладами, дописами та нотатками Василя Стуса упорядник книжки подає коментарі, пояснення й додаткову інформацію про той період чи важливі персоналії. Завдяки такому викладу читач не тільки знайомиться з поетовою творчістю та листами, але й занурюється в ту добу, краще розуміє контекст і формує власне бачення ситуації.

Останній лист у книжці датовано 1 лютим 1985 року. Василь Стус вітає рідних із Новим роком – новим роком для світу, що став для поета останнім. Насичене смислами й сенсами листування обривається. І від цього стає невимовно гірко та надзвичайно боляче. Василь Стус був поставлений режимом у рамки, влада постійно втручалася в його життя та творчість. Важко уявити, чого б досягла людина такого величезного таланту, якби їй не заважали. Але в історії немає умовного способу. Про «якби» можна лише здогадуватися.

У сучасному світі ми маємо безліч способів комунікації. Завдяки технологіям на перше місце виходить особисте й безпосереднє спілкування. Тепер відстань і простір не є проблемою. Батьки й діти, перебуваючи далеко одне від одного, можуть вільно розмовляти, робити спільні справи та навіть гратися разом. Було б бажання. Саме воно є важливою складовою усвідомленого батьківства. Василь Стус намагався долучатися до виховання сина через листування, адже іншої можливості в поета не було.

«Дорогий сину,

таткові нелегко нині, може, не скоро вдасться і звидітися. Отож – рости добрим козаком, чесним і правдивим, не потурай злу і знай, що Твій батько віддавав усе своє життя, аби людям жилося краще – всім людям на всій землі.

І рости чесним українцем, а не яловим хахлом.

Цілую. Вірю в Тебе.

Тато».

Придбати книжку можна ТУТ.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар