Маленький двір та його незвичайне життя
Спостережливість, уміння помічати деталі – одна з основних письменницьких навичок. Особливо корисна, коли маєш намір написати не про фантастичні світи чи карколомні пригоди, а про буденне життя героїв, схоже на життя багатьох твоїх читачів.
Хоча як можна виміряти буденність? Для пілота пролетіти в небі літаком – це щось звичне, частина його роботи. Для дітей, які чекають на появу цього літака, чують його гудіння здалеку і видивляються у вікно, аби побачити хоча би його шматочок – це визначна подія.
Будь-яка дрібниця може мати значення, якщо вона є частиною життя – про це книга «Мирослава та інші з нашого двору» Ольги Купріян. Авторка розповідала, що велика частина тексту – це результат її спостережень за мешканцями власного двору в одному з київських районів. Тож образи та ситуації з книги впізнавані. Незвичними для молодших читачів (а для їхніх батьків, цілком можливо, – навпаки) можуть бути деталі, взяті з дитинства письменниці – тут, звісно, мова про ритуал викликання Гумової Дупи. Утім, героям книги вдалося цілком успішно інкорпорувати цю давню традицію у своє життя.
Але передусім ця розповідь, звісно, – про сучасних дітей та світ, у якому вони живуть. Попри те, що їхній світ тут звужений до району у великому місті та перш за все двору і дому, оповідь дуже насичена. Одному з головних героїв, Микиті, і самому якось випадає нагода помітити, скільки всього відбувається з його сусідами, якщо за ними просто поспостерігати з балкона – хай навіть його «письменницька практика» вимушена, поки він мусить сидіти вдома зі зламаною ногою. Звісно, його найкраща подруга Мирослава тим часом не втрачає часу дарма – окрім того, що гуляє на майданчику та грає з Микитою в настолки, аби йому не було нудно, ще й встигає няньчити молодших дітей. Одна з них – Микитина сестра, решта – з інших родин, а, як відомо, у таких міських двориках усі сусідські діти якоюсь мірою «спільні»:
«Учора була черга Владової бабусі. Вона дуже стара й огрядна, ніколи ні з ким не грається, тільки сидить на лавці й дивиться. Часом мені здається, що вона спить. А часом – ніби вона померла (я ніколи не був упевнений у цьому на всі сто, бо досі не бачив мертвих людей). Але тоді Владикові хтось насипає на голову піску, він біжить скаржитися, і я бачу, що його бабуся за всім стежить. Просто вона вміє вдавати, наче думає про щось своє».
У книзі з гумором та вельми правдоподібно описані стосунки між старшими та молодшими дітьми (малявками, як називає їх Микита): від намагання спекатися з боку одних та прагнення «бути як старші» і повторювати всі їхні дії з боку інших, і навіть до бажання мати собаку, а не молодшу сестричку.
Поміж забавами та смішними ситуаціями життя, однак, далеко не завжди виявляється безхмарним. Микита досі переживає через розлучення батьків і не може прийняти нову модель стосунків із татом – у той час, коли навіть його мама далеко, бо мусить лежати в лікарні. А нові сусіди Микити та Мирослави – на позір абсолютно звичайна родина, мати, батько та син – виявляються переселенцями, що мусили тікати від війни на сході України. Імпонує, що про все це авторка говорить прямо: скажімо, тема війни не є головною у книзі, але вона безпосередньо вплетена в основну оповідь. Так, зрештою, і відбувається у житті багатьох дітей: війна, хвороби близьких чи розлучення батьків стають просто частиною нашої буденності, вони завжди поруч, і ми повинні якось давати собі з ними раду. У «Мирославі та інших з нашого двору» усе це описано без зайвого пафосу і чесно: включно зі сценою булінгу, коли діти обзивають Дениса «сєпаром», смертю його батька чи фрагментом, коли Мирослава і Микита знайомляться зі старшим Денисовим братом – військовим.
Це розповідь – і про дім, який ти можеш обирати або ж забирати із собою. Далеко не кожен, хто живе у великому місті, тут народився і виріс. І не кожен переїхав сюди за власним вибором (як-от родина Мирослави), хтось мусив це зробити (як-от сім’я Дениса). Однак це не значить, що орендована (а відтак тимчасова) квартира у київській багатоповерхівці і спільний з сусідами простір навколо неї не може стати твоїм новим домом. Часом достатньо турботи про нього – навіть звичайної клумби з квітами, за якою дбайливо доглядаєш – аби зробити це місце більш рідним. І, до слова, твої сусіди відразу зрозуміють, що щось негаразд, якщо раптом побачать, що клумбу вже кілька днів не поливали.
Допомогти іншій людині, коли її ображають, коли у неї проблеми – складно, якщо не знаєш, що сказати і як добрати слова. Складно, коли те, що ти вважав захопливою пригодницькою історією, виявляється горем у сім’ї твого друга. Але зрештою виявляється, що навіть банальна, здавалось би, фраза «Співчуваю тобі» і готовність побути поруч можуть значити дуже багато. Коли ви поруч, навіть вічність минає швидше. І рано чи пізно у небі над вашим двором знову розверне свого хвоста найбільший у світі літак «Мрія».
Купити книжку можна тут.
