Мами-тати великого міста
Автор: Оксана Щур
Проза про кльових чікс із мегаполісів, «чік-літ», подарувавши світові «Секс і місто», «Диявол носить Прада», оповіді шопоголіка та щоденники Бріджит Джонс, логічно перетекла у новий жанр. «Мам-літ» – це не просто мамська література, як випливає з назви. Це історії тих самих самостійних, успішних дівчат, які в попередніх серіях боролися із самотністю, нестачею коштів, комплексами та фобіями, шукали ідеальних партнерів і пліткували за мартіні, а фінал їхніх історій часто виявлявся несхожим на класичний гепі-енд.
Тепер вони отримали новий виклик – материнство й подружнє життя. Діапазон, як і в чік-літі, широченний: від постфеміністичних рефлексій і до перенасичених гламурними деталями глянцевих історій. Дурнуваті ситуації, у які потрапляє молода мама, суперечки подруг, проблеми з чоловіком… Що нового? Наприклад, романтичні пригоди: на дитячих майданчиках зрідка трапляються самотні чоловіки; ба більше – існують мужчини, яких приваблюють вагітні жінки, навіть коли ті вагітні не від них. А ще деякі жінки не хочуть дітей, і це потрібно толерувати. Ну, або ж чоловік може не йти в декрет, але розділити батьківські обов’язки; чи в декрет можна піти по черзі. «Шопоголік і бебі», «Мінні Шопоголік» Софі Кінселли та «Помста носить «Прада» Лорен Вайсберґер – найвідоміші сиквели популярних романів, де центральною стає тема материнства.
Існує думка, що справжня мам-літ зосереджена не так у художній літературі, як у численних блогах чи статусах у соціальних мережах
Сучасна українська література на «мам-літ» небагата. Найпомітнішою стала книжка Ірени Карпи «Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою». Відома письменниця та співачка вкотре переповідає історії з власного життя. Цього разу тут з’являються дві її доньки. З ролі головної героїні маму їм зрушити таки не вдається, натомість сюжетні вузлики – усі їхні. Діти – це нормально, переконує нас Карпа, з гумором – так, переважно з гумором – розповідаючи, як змінилося її життя після народження малюків і як вона намагалася втримати в ньому кар’єру, заробляння грошей, мандри, відпочинок і ще купу важливих речей, із рівновагою включно. Історії з життя супроводжують врізки – доречні поради від досвідченої жінки. Не економте на собі, не приносьте власне життя у жертву дітлахам, не розраховуйте, що доньки чи сини оцінять ваші подвиги впродовж усіх цих років; ну й так далі. Висновок, схоже, такий: діти – це не аж так страшно, це нормально. І ніхто не зламає твого способу існування, якщо сама себе не перетвориш на курку (чи який там образ для кожної із просунутих дівчат найстрашніший).
Утім, існує думка, що справжня мам-літ зосереджена не так у художній літературі, як у численних блогах чи статусах у соціальних мережах. Як-от, наприклад, фейсбук-сторінка радіоведучої Юлії Бурковської, яка свого часу написала книжку «Тру-ля-ля» про пошук любові й творчу роботу у великому місті Києві. Або колонки письменниці Наталки Сняданко про пошук нормальної школи. Або дуже щирі й детальні історії поетки Альбіни Позднякової, які вона почала писати в публічний простір, ще будучи вагітною.
Звісно ж, татки осторонь не залишаються. Dad-lit – саме так називається цей жанр на Заході. У нас він усе ще не надто популярний (принаймні мною такої прози на полицях книгарень не помічено). Але вияви цього феномена фіксує інтернет-простір. Брати активну участь у вихованні дітей – необхідно, модно, цікаво й, зрештою, нормально. Іронічні оповіді про Младєнца регулярно пише історик Кирило Галушко. Крилаті вислови Кабасі знають не лише члени родини медіакритика Отара Довженка, а й тисячі його друзів у соцмережах. Із ніжністю розповідає про доньку Варвару поет і перекладач Андрій Бондар.
Те, чи розвинеться письмо міських успішних мам і тат в окремий жанр художньої літератури – і скільки таких книжок буде видано та продано – свідчитиме, наскільки українське суспільство відкрите до нових цінностей. Ідеться не лише про тенденції культури та ринку. Те, наскільки представлені в літературі нові соціальні типи, є відображенням змін у країні й готовності до цих змін. А ще – чутливості митців до актуальних подій і їхнього вміння реагувати на запити сьогодення.
