Кіяновська Маріанна | Дослідники
Письменниця, перекладачка, літературний критик, засновниця та директорка літературної премії «Великий Їжак». Народилася 17 листопада 1973 року в Жовкві Львівської області. 1997 року закінчила Львівський національний університет (українську філологію). У студентські роки належала до жіночого літературного угруповання ММЮННА ТУГА (Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська, Юлія Міщенко, Наталка Сняданко). У січні 1999 року – учасниця акції «Січ Уяздовська» (Варшава). У квітні-жовтні 2003 року – стипендіат програми Міністра культури Польщі «Gaude Polonia». Лауреат літературних премій імені Богдана-Ігоря Антонича, імені Нестора Літописця та видавництва «Смолоскип». Живе і працює у Львові.
Авторка поетичних збірок «Інкарнація» (1997), «Вінки сонетів» (1999), «Міфотворення» (2000), «Кохання і війна» (у співавторстві із Мар’яною Савкою, 2002), «Книга Адама» (2004), «Звичайна мова» (2005), «Дещо щоденне» (2008), «Вірші не для друку» (2013) та книжки прозових оповідань «Стежка вздовж ріки» (2008). Твори перекладено англійською, білоруською, польською, сербською, російською мовами; учасниця декількох антологій. Перекладає поезію з польської та російської мов.
Із 2011 року активно публікує статті на тему дитинства й проблем дитячого читання в Україні. «Читання нині – це, зокрема, прояв певного роду соціальної відповідальності», – розмірковує письменниця у статті «Дев’ять нотаток про сучасну українську літературу для дітей». «Через нечитання дітьми “старих, добрих” – і нових, добрих книг – з масової свідомості поступово зникають базові уявлення про людину – змінюється уявлення середньої людини про добро і зло, формується надто легковажне ставлення до смерті – а також до життя, якого навколо дитини неначебто стає дедалі менше. (…) Саме дитяча книга, а точніше, ментальні структури, які формуються під впливом читання і слухання казок, віршів у ранньому дитинстві, у більш зрілому віці дають те, що можна назвати національним чуттям, яке, звичайно ж, не зводиться до самої лише мови, але якраз у стихії мови найглибше вкорінене. Тому біда нечитання є нашою національною бідою».
Маріанна Кіяновська завжди наголошує на тому, що сучасна дитина має право на складну й конфліктну літературу. «Українські письменники, які пишуть для дітей, часто намагаються бути надто безтурботними, тоді як навіть у народних казках частим є момент розплати, і її не можна уникнути, – розповідає письменниця в інтерв’ю сайту «ЛітАкцент». – Кожен казковий герой, щоб зробити крок далі, мусить чимось пожертвувати, пройти через випробування. Колись це усвідомлювала кожна дитина. Котигорошко, щоб долетіти, мусив відрізати шматочки литки, щоби погодувати орла… Тепер же цей момент у вихованні зникає. А це зовсім неправильно. Не можна дітей ізольовувати від сильних, жорстких емоцій, вони повинні самі набивати свої ґулі». Переконана, що «виховати дітей без книжок неможливо». Вважає, що українським дитячим письменникам конче необхідна інформаційна підтримка (власне, це є одним із завдань премії «Великий Їжак»).
