11+

Мати слух – не значить чути

Iрина Гищук

Андрій БАЧИНСЬКИЙ. 140 децибелів тиші. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. – 128 с.
Уподобань: 10

«140 децибелів тиші» Андрія Бачинського – соціальний трилер для підлітків, у центрі якого складна проблематика життя людей із особливими потребами. Просто, без жодних «реверансів», письменник видає безжалісну правду: «Нікому в нашій державі неповносправні не потрібні. Ні дорослі, ані діти». А проте в книжці не чути ні нотки сентиментальності чи песимізму, кожна її сторінка про те, що у світі чимало добрих людей, і безвихідних ситуацій не буває.

В автокатастрофі талановитий музика Сергійко втрачає не лише батьків та маленьку сестричку, а й слух та здатність говорити. Хлопець опиняється в спецінтернаті, де має навчитися жити без звуків. Та як не дивно, саме музика допомагає йому знайти нового друга – маленьку Яринку. І тепер він будь-що має врятувати її від батька-вбивці.

«Рятуючи одну дитину, ти рятуєш цілий всесвіт!»

У невеликій за обсягом повісті письменник зачіпає безліч проблем і напрочуд реалістично змальовує ситуацію, у якій опиняються люди з особливими потребами: від відсутності пандусів та жебрацької пенсії до злочинності, корупції та байдужості. На своєму шляху Сергійко зустрічає старшокласника Вітька, який тероризує весь інтернат, кульгавого Саньку-глухаря, який примушує неповносправних дітей красти та жебракувати, міліціонера, який його покриває, бездомного п’яничку, який пропонує хлопцеві горілку, а ще – веселих рибалок, львівських адвокатів, безрукого Ромчика, міліціонера, від якого випадково дізнається про своє право на безплатний проїзд, та багатьох інших людей, завдяки яким історія врешті таки закінчується гепі-ендом.

Читайте також: Глуха і німа голосна

Попри «жалісливу» тему, у тексті годі знайти «сльози та соплі». Дивовижна й світла любов двох дітей, які рятують одне одного від самотності та байдужого світу, у тексті, ніби Сергієва музика, – відчутна, але незрима. Автор робить ставку не на описи внутрішнього світу героїв, а на динамічний сюжет, який тримає від першої до останньої сторінки. Книжці можна було б закинути перевантаженість проблемами та надмірну спрощеність. Утім, коли читаєш цей «бойовик», проти волі починаєш вслухатися у звуки довкола, намагаючись уявити як звучить тиша. І врешті справді, ніби у морські глибини, занурюєшся у бездонність слухової порожнечі й у вухах починає дзвеніти пронизливе «ніщо». Тож коли в мить кульмінації вчитель кричить Сергієві: «Тікай!… Біжи по допомогу! Швидше!» – хочеться кричати йому у відповідь: «Ти що, він же не чує!».

Серед української літератури, і не лише дитячої, книжок про людей із особливими потребами – одиниці. Та, здається, ця болюча тема таки трохи рушає з мертвої точки. Окрім книжки «140 децибелів тиші», яка, до слова, стала номінантом на премію Дитяча книга року ВВС-2015, у серії «Майже дорослі» «Видавництво Старого Лева» видало «Метелики у крижаних панцирах» Оксани Радушинської та «Марта з вулиці Святого Миколая» Дзвінки Матіяш. А серед «дорослого» вийшла «Крізь вушко голки» Вікторії Дмитрук.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар