Міцні мости уявні
Щоб бути поруч із тим, хто став їй дуже важливим, героїня казки Андерсена «Русалонька» свідомо позбувається зв’язку зі своїми близькими, і, як символу цього – русалчиного хвоста. Однак дві подруги, які живуть по різні боки Дніпра, – Соня й Ніка з книжки-картинки-білінгви «Русалки / Mermaids» – щоб частіше бачитися, русалчині хвости собі навпаки відрощують.
Мартини скрикують і випурхують просто з моїх обіймів,
черкнувши крилами по плечах.
— Ні, ні, ні! — схвильовано кричу.
Соня усміхається кутиками вуст. І тут — плиг у воду! Хвостом —
круть. Ось уже біля мене. А мартини летять, летять… Їх не стримати.
—Хай! — сміється Соня.
Насправді вони їх малюють та вирізають, а потім переконуються, що обом неймовірно личить цей образ. У такий спосіб дівчата будують мости одна до одної у своїй уяві. Але хто сказав, що уява програє реальності за виразністю і силою об’єднувати людей? Уява, яка не має кордонів та перешкод для поширення своїх ідей. Уява, якою реальність наче годується, щоб ставати цікавішою і більш життєспроможною.
Саме цю силу поєднувати різні «пускові» точки уяви насамперед пропонує формат «Русалок» як книжки-картинки. Ілюстрації в такому вимірі не просто коментують текст, вони на рівних створюють літературно-символічний простір історії, коли кожен смисловий образ, написаний літерами, наче всотується в папір кольоровими значеннями і в той же час набуває форми острова русалок із неймовірними звірами, мартинів, розфарбованих сонцем, бірюзової річкової води, рудої чи білявої дівчинки поміж лілей та хмар, пісочної фортеці, що палає вогнем.
Фото зі сторінки видавництва у фейсбуці
Книжка постає перед читачем прозою, проте відчувається, що Оксана Лущевська та Віолетта Борігард досить яскраво уявили себе Сонею та Нікою, а тому цей сильний симбіоз художниці й авторки набуває у своїй цілості поетичного спрямування. Такими бувають дитячі вірші, коли діти їх слухають не дихаючи, а потім починають питати: «А чому вона образилася?», «А як вони познайомилися, хоча живуть так далеко одна від одної?» І ти відповідаєш, хоча помічаєш, що питають не всі. Що тим, іншим, вистачило цієї історії саме як вірша. І вони й далі гортають сторінки, а перед ними танцюють ті самі кольори, що й на марокканських мозаїках, і летять-летять слова, як білі мартини.
Тому «Русалки» переконують, що сюжет завершений саме деталями, про які промовчали, а малюнками й текстом справді пішли навіть далі, ніж «Пан Коцький, Міра і море», даючи читачу більше простору для уяви, більше кольорових ниточок, які можна порозплутувати в різні боки від основного сюжету.
Ще одним місточком, що єднає, постає двомовність видання. Світ нині стає меншим, але відстані залишаються, коли не знаєш мов. Тому саме книжки-білінгви створюють ресурс читання цікавих граматично нескладних текстів двома мовами, переконуючи найменших читачів, що навіть одна й та ж історія, яку розповіли двома різними мовами, нерідко може стати двома не зовсім схожими історіями. До того ж харизматична книжка-білінгва може надихнути створювати свої історії мовою, яку вивчаєш, а «Русалки» – надихнути читачів написати власне продовження.
Привабливість задуму авторок цієї книжки-картинки ще й у тому, що вона може об’єднувати читачок різного віку, адже в історії про Соню та Ніку цікаве для себе знайдуть і 4-річки, і старші дівчата, адже подруги є в будь-якому віці, і не бачитися з ними сумно всім, а пригоди й таємничі острови з віком приваблюють дедалі більше.
«Русалки» зацікавлюють і надихають читати дітям уголос – це і є сила уяви, що об’єднує більше, ніж будь-який інший носій інформації. Моє читання вголос трьом дівчатам призвело до того, що вони записали цю експресивну спробу на диктофон, а відтак ми, об’єднавшись у кумедне коло, ще й прослухали «Русалок», задіявши усі пускові точки нашої уяви + сміх. Мостики, що нас пов’язують, на якусь щасливу мить було ще й закільцовано…
Оксана ЛУЩЕВСЬКА, авторка тексту
Це книжка про фантазію і гру. Одне з перших запитань моєї чудової восьмирічної учениці з курсу «Читаємо книжки-картинки по-англійськи» було: «А гратись ми будемо?» Цитую читачку бо це її запитання підводить до інших запитань: як часто ми граємося з книжками? А за мотивами книжок? І коли книжка спонукає до гри? Чи граємося ми під час читання? Адже гра для дитини – це пізнання себе і свого мікрокосмосу, пізнання довкілля і себе в ньому, пізнання себе й інших та себе через інших. Так, у вигаданій грі в русалок основні персонажі, близькі подружки Соня і Ніка, мають уявну нагоду зустрічатися серед Дніпра, на їхньому ж уявному Острові Русалок. Таким чином Соня і Ніка легше переживають свою розлуку. «Русалки / Mermaids» – книжка про дружбу. Коли я писала її, то думала про своїх близьких друзів. А оскільки я багато працюю з дітьми, то розпитувала їх про їхніх друзів. Та найголовніше, вважаю, – ця книжка спонукатиме до гри. А яка та гра буде – відомо грайливим малим читачам і їхнім грайливим дорослим!
Віолетта БОРІГАРД, авторка ілюстрацій
Цвет лета. Над книгой я начала работать в июне 2016 года. Не стала сразу делать план-раскадровку, как обычно. Меня интересовал ЦВЕТ. В первую очередь очень хотелось найти безупречно летнюю колористику. Я просмотрела кучу фильмов, морей и чужих картинок. А палитра цветов оказалась прямо под носом – у меня на балконе.
Дальше – персонажи. В книге – две девочки Соня и Ника. Почему-то одна из них постоянно рисовалась рыжей. С самого первого эскиза, который для Оксаны делала за год до начала работы над книгой. Тогда мы даже не знали, будут ли изданы «Русалки».
Самое сложное. Я поставила себе две задачи в иллюстрациях: 1. Показать чистую радость и безмятежность детского летнего дня. 2. Аккуратно вплести сказочность в реальность. И это оказалось сложно. Намного легче изобразить страшное, уродливое и пошлое. Рисовала много, пришлось ворошить горы детских воспоминаний: что там было такого, что вызывало ВОСТОРГ полный, долгую РАДОСТЬ? Сначала нашлись аналогии в событиях: в книге место действия – м. Гидропарк в Киеве, там проводят время Ника и Соня. В моем детстве тоже был остров – Хортица. Мы с сестрой очень любили плавать и могли целыми днями сидеть в реке. Вода быстрая, прозрачная такая, что отчетливо видны тени и узоры реки на песчаном дне. И это был восторг! Мама нас время от времени вызывала на берег и сушила, а вечером мы все сидели у костра под древними скалами Хортицы – как же тут без сказок обойдешься? И это тоже был восторг! После костра нас отправляли спать в палатку. Мы засыпали, не успев снять кроссовки, а просыпались под магию утра – когда роса и туман над рекой. В иллюстрациях, надеюсь, мне удалось передать речную магию.
Чтобы почувствовать атмосферу Гидпарка, целый день там бродила с фотоаппаратом. Чем дальше от метро, тем лучше. Невероятные картонные бары с жуткими вывесками, «живой музыкой» и шаурмой встречаются все реже. Появляется возможность побыть среди природы.
